Текст песни С.Жадан - Гриби Донбасу

Донбас навесні тоне в тумані, і сонце ховається за сопками.
Тому треба знати місця,
треба знати з ким домовлятися.
Це був робітник колишнього насосного цеху,
мужик, потріпаний алкоголізмом.
— Ми, — сказав при знайомстві, — робітники насосного цеху,
завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою.
Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто
опустив руки. Лише не працівники
насосного цеху, лише не ми.
Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників,
захопили три корпуси колишнього комбінату
і почали вирощувати там гриби.
— Як гриби? — не повірив я.
— Так. Гриби. Хотіли вирощувати кактуси з мескаліном, але у нас,
на Донбасі, кактуси не ростуть.
Знаєш, що головне, коли вирощуєш гриби?
Головне, щоб тебе перло, точно, друг — головне, щоб перло.
Нас — перло, повір мені, нас і зараз пре, можливо тому,
що ми все-таки еліта пролетаріату.
Ну, і значить що — ми захопили три корпуси і висіяли наші гриби.
Ну, і там — радість праці, почуття ліктя,
сам знаєш — це п’янке відчуття трудових звершень.
А головне — всіх пре! Всіх пре і без грибів!
Проблеми почались уже за пару місяців. У нас тут серйозний
район, сам бачив, нещодавно спалили заправку,
причому — міліція там усіх і накрила, вони навіть заправитись
не встигли, так хотіли її спалити.
І ось одна бригада вирішила на нас наїхати, вирішила забрати
наші гриби, ти уявляєш? Я думаю, на нашому місці будь‑хто
прогнувся б, такий порядок — прогинаються всі,
кожен у міру свого соціального статусу.
Але ми зібрались і подумали — добре, гриби — це добре,
але справа не в грибах, і не в почутті ліктя,
і навіть не в насосному цеху, хоча це був аргумент.
Просто ми подумали — ось зараз зійдуть врожаї, виростуть
наші гриби, виростуть і, умовно кажучи, заколосяться,
і що ми скажемо нашим дітям, як ми подивимось їм у вічі?
Просто є речі, за які ти маєш відповідати, від яких
ти не можеш просто так відмовитись.
Ось ти відповідаєш за свій пеніцилін,
а я відповідаю за свій.
Одним словом, забились просто на грибних плантаціях. Там ми
їх і повалили. І коли вони падали на теплі серця грибів,
ми думали —
Все, що ти робиш своїми руками, працює на тебе.
Все, що ти пропускаєш крізь власну совість, б’ється
в такт із твоїм серцебиттям.
Ми залишились на цій землі, щоби нашим дітям недалеко
було ходити на наші могили.
Це наш острів свободи,
розширена свідомість
сільського господарства.
Пеніцилін і Калашников — два символи боротьби,
Кастро Донбасу веде партизанів
крізь туманні грибні плантації
до Азовського моря.
— Знаєш, — сказав він мені, — вночі, коли всі засинають
і темні грунти всмоктують у себе туман,
я навіть уві сні відчуваю, як земля рухається навколо сонця,
я слухаю, слухаю як вони ростуть —
гриби Донбасу, нечутні химери ночі,
виходячи з пустоти, виростаючи з кам’яного вугілля,
доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках,
гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти
від туги усім зневіреним і пропащим,
тому що, чувак, доки ми разом,
доти є кому переривати цю землю,
знаходячи в її теплих нутрощах
чорний колір смерті,
чорний колір життя.

Донбасс весной тонет в тумане, и солнце прячется за сопками.
Поэтому надо знать места,
надо знать с кем договариваться.
Это был рабочий бывшего насосного цеха,
мужик, потрепанный алкоголизмом.
- Мы, - сказал при знакомстве, - рабочие насосного цеха,
всегда считались элитой пролетариата, ага, элитой.
В свое время, когда все полетело к ебеням, многие
опустил руки. Только не работники
насосного цеха, только не мы.
Мы тогда собрали независимые профсоюзы горняков,
захватили три корпуса бывшего комбината
и начали выращивать там грибы.
- Как грибы? - не поверил я.
- Да. Грибы. Хотели выращивать кактусы с мескалином, но у нас,
на Донбассе, кактусы не растут.
Знаешь, что главное, когда выращиваешь грибы?
Главное, чтобы тебя перло, точно, друг - главное, чтобы перло.
Нас - перло, поверь мне, нас и сейчас прет, возможно потому,
что мы все-таки элита пролетариата.
Ну, и значит что - мы захватили три корпуса и высеяли наши грибы.
Ну, и там - радость труда, чувство локтя,
сам знаешь - это пьянящее чувство трудовых свершений.
А главное - всех прет! Всех пре и без грибов!
Проблемы начались уже через пару месяцев. У нас здесь серьезный
район, сам видел, недавно сожгли заправку,
причем - милиция там всех и накрыла, они даже заправиться
не успели, так хотели ее сжечь.
И вот одна бригада решила на нас наехать, решила забрать
наши грибы, ты представляешь? Я думаю, на нашем месте любой
прогнулся бы, такой порядок - прогибаются все,
каждый в меру своего социального статуса.
Но мы собрались и подумали - хорошо, грибы - это хорошо,
но дело не в грибах, и не в чувстве локтя,
и даже не в насосном цехе, хотя это был аргумент.
Просто мы подумали - вот сейчас сойдут урожаи, вырастут
наши грибы, вырастут и, условно говоря, заколосятся,
и мы скажем нашим детям, как мы посмотрим им в глаза?
Просто есть вещи, за которые ты должен отвечать, от которых
ты не можешь просто так отказаться.
Вот ты отвечаешь за свой пенициллин,
а я отвечаю за свой.
Одним словом, забились прямо на грибных плантациях. там мы
их и повалили. И когда они падали на теплые сердца грибов,
мы думали -
Все, что ты делаешь своими руками, работает на тебя.
Все, что ты пропускаешь через собственную совесть, бьется
в такт с твоим сердцебиением.
Мы остались на этой земле, чтобы нашим детям недалеко
было ходить на наши могилы.
Это наш остров свободы,
расширенное сознание
сельского хозяйства.
Пенициллин и Калашников - два символа борьбы,
Кастро Донбасса ведет партизан
через туманные грибные плантации
к Азовскому морю.
- Знаешь, - сказал он мне, - ночью, когда все засыпают
и темные почвы впитывают в себя туман,
я даже во сне чувствую, как земля движется вокруг солнца,
я слушаю, слушаю как они растут -
грибы Донбасса, неслышимые химеры ночи,
исходя из пустоты, вырастая из каменного угля,
пока сердца стоят, будто лифты в ночных домах,
грибы Донбасса растут, растут, не давая умереть
от тоски всем отчаявшимся и падшим,
потому что, чувак, пока мы вместе,
до тех пор есть кому прерывать эту землю,
находя в ее теплых внутренностях
черный цвет смерти,
черный цвет жизни.