Нас питають, якого ми роду
I на кого гартуєм штики, —
Та ж то ми на вратах Царгоро- ду
Залишили донині щити.
Та ж то наша залізна долоня
Так стискала залізо мечів,
Що стогнала зухвала Варшава
І москаль мимоволі тремтів.
Ми водили в Москву Сиґізимунда,
Під Полтаву варязькую рать.
Ми карали Росію за Суздаль,
За Базар ми ще будем карать.
І ще скажемо: "Досить вже, досить!"
І дух помсти освятить наш чин.
І ще будуть пальці прилипати
До насичених кров'ю мечів.
Хай горить пограбована хата
І в руїнах лежить Чигирин.
Стане степ українцеві братом.
Захороннеє місце — яри.
Нас далеко у світі всі знали,
Пам'ятали поляглих ми кров,
Ми загарбників люто карали
I карать починаємо знов!
Texts by Pasha Fedorchenko
We are asked what kind we are
And on whom we put bayonets, -
Well, it's me at the door of Constantinople
The shields have remained to this day.
So is our iron palm
So she squeezed the iron of swords,
The moaning of bold Warsaw
And Muscovite involuntarily trembles.
We drove to Moscow Sigizimund,
Under Poltava Varangian army.
We punished Russia for Suzdal,
We will still punish Bazaar.
And let's say, "Enough already, enough!"
And the spirit of revenge will sanctify our work.
And more fingers will stick
Blood-saturated swords.
Let the robbed house burn
And in the ruins lies Chigirin.
He will become a Ukrainian step brother.
A more secure place is the ravines.
Everybody in the world knew us
We remembered the blood we lay down,
We aggressively punished the invaders
And we start punishing again!
Texts by Pasha Fedorchenko
