Текст песни Сергій Жадан, Ойра, Андрій Кириченко - Фламенко

Що вона потім робила,куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно розїдала імла,
як іржа розїдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,міцніший,ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими - пяна і грізна.
Брала сухе вино,пила у фаст-фудах чай -
індійський,мов океан,чорний,як власна білизна.

Й пила за те,що ніхто не зможе її знайти,
за те,що проймається спокоєм душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику - оголена,мов дроти,
тиха,наче вода,сонна,ніби артерія.

Що по ній залишилось?Якісь борги,
які я поволі сплачував,книги і мапи,
якісь випадкові друзі,якісь вороги,
яких я насправді не знав,хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді,ніби в журбі,
календарик із її місячними,щоби я не міг помилитись.
Лишилась бритва,яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,намагаючись поголитись.

Что она тогда сделала где он пошел,
с платком в рукаве и плуг на маленьком человеке,
Когда его темное окно утонуло в зал,
Как ржавчина водит старые разрушители?

Куриный бельгийский табак, сильнее, чем обычно.
Посогов с полицейскими - Пяна и Гризли.
Взял сухое вино, видел в чае фаст-фуда -
Индийские, языки океана, черный как собственное женское белье.

И видел на то, что никто не может найти его,
Для мира души золота материи.
Лежа на теплый спальный мешок - ню, проволочные языки,
Тихо, как вода, сонная, как будто артерия.

Что он ушел? Некоторые долги
Что я медленно заплатил, книги и карты,
Некоторые случайные друзья, некоторые враги,
Что я не знал, хотя я бы действительно имел.

Стоял в ее ящике, как будто в жюри,
Календарь с ее лунным, поэтому я не мог ошибиться.
Бритва, что я наконец-то взял себя,
И всегда вырезать лицо, пытаясь побриться.