Текст песни Сергій Жадан, Ойра, Андрій Кириченко - Жінка

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

И женщина с черным, как земля, волосами,
которую я знаю уже столько лет,
живет себе, не заботясь вовсе,
между рассвета и вечерних мрак.

Между железа и горячего листья,
между стен и птичьих криков,
между подземных русел, что переплелись,
Из всех своих снов и фриков.

Она ходит себе на стадионы и рынки,
пряча в куртке телефон и флягу.
И я готов курить соседские дома,
чтобы она обратила на меня внимание.

Я готов лишить города управления
и на портвейн превращать озерную воду,
лишь бы она, вспоминая о существовании,
писала мне письма о жизни и погоду.

Я готов устраивать на ее улице забастовки,
только бы быть ближе к ее нежности и ярости
и слушать ее постоянные байки
о том, с кем она спит и кого она любит.

Она ходит себе на стадионы и рынки,
пряча в куртке телефон и флягу.
И я готов курить соседские дома,
чтобы она обратила на меня внимание.

Я придумаю новые буквы и знаки препинания,
я убью всех старых поэтов, еще что-то пишут,
чтобы она забывала о том, что могла знать,
чтобы она смотрела в темноту и слушала тишину.

Небо за ее окнами будет холодное и зеленый.
Дождь будет заливать память ее неиссякаемую.
Пусть забывает обо всем.
Пусть забывает даже обо мне.
Только обо мне пусть забывает в последнюю очередь.