• А
  • Б
  • В
  • Г
  • Д
  • Е
  • Ж
  • З
  • И
  • К
  • Л
  • М
  • Н
  • О
  • П
  • Р
  • С
  • Т
  • У
  • Ф
  • Х
  • Ц
  • Ч
  • Ш
  • Э
  • Ю
  • Я
  • A
  • B
  • C
  • D
  • E
  • F
  • G
  • H
  • I
  • J
  • K
  • L
  • M
  • N
  • O
  • P
  • Q
  • R
  • S
  • T
  • U
  • V
  • W
  • X
  • Y
  • Z
  • #
  • Текст песни Сергій Жадан - Дядь Саша

    Просмотров: 2
    0 чел. считают текст песни верным
    0 чел. считают текст песни неверным
    Тут находится текст песни Сергій Жадан - Дядь Саша, а также перевод, видео и клип.

    Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку,
    й знався на справі, пухом йому земля.
    Любив говорити: «Справжньому моряку
    важливіша честь флоту, аніж репутація корабля.

    Тому де б ти не кинув якір, де б не зійшов у порт,
    тримай своє серце відкритим для всіх вітрів.
    Навіть коли на ранок будеш блювати за борт,
    тримайся лише за те, за що триматись хотів.

    Навіть коли будеш висіти між рей,
    навіть коли тебе волочитиме океанським дном,
    завжди пам’ятай, що за кожними із дверей
    хтось на тебе чекає з надією та вином!»

    Нам дається не так багато знань.
    Та й ті, що даються – не надто потрібні в житті.
    Але я готовий був без жодних вагань
    бачити правду в його маренні й забутті.

    Тому що всі його вигадки, байок п’яний сувій,
    всі його темні прокляття й чорнильна лють
    були про те, що не можна здавати своїх, які встрягли у бій,
    і не можна вибачати чужих, які тебе б’ють.

    Я пам’ятаю всіх, хто там сидів,
    кого виводили нарвані патрулі
    до березневих відлиг і листопадових холодів
    від утіхи та справедливості при кожнім столі.

    Темні обличчя професорів і робітників,
    які слухали його розповіді про Чорноморський флот –
    частина з них тепер харчується зі смітників,
    частина померла від голоду та сухот,

    частина залишила ці пропащі місця,
    й поїхала вартувати втрачений Єрусалим.
    Але я не пам’ятаю жодного серця й лиця,
    яке б не готове було померти разом із ним.

    «Давай, дядь Саша, - кричав кожен із них, -
    нам воздасться з господніх щедрот.
    Ця країна не заслуговує на власний флот.
    Це місто, з його ріками й золотим піском
    ще пом’яне нас паленим коньяком.
    Це світло ще відіб’ється в далеких зірках,
    ще зітліватимуть чорні троянди в дівочих руках.
    Серце б’ється в кожному з нас до забуття.
    Смерть приходить лише по тому,
    як закінчується життя».

    Вони заступали за ріг
    і падали мертвими з ніг.
    і я, мабуть, один зберіг
    те, що лишилось по них.

    Срібло, зашите в пасках.
    Тварини, діти, жінки.
    Дерева в літніх пісках.
    Джерела на дні ріки.

    Дядь Саша работал на Фрунзе в кабаке,
    и знал деле, пухом ему земля.
    Любил говорить: «Настоящему моряку
    важнее честь флота, чем репутация корабля.

    Поэтому где бы ты не бросил якорь, где бы ни сошел в порт,
    держи свое сердце открытым для всех ветров.
    Даже когда на утро будешь блевать за борт,
    держись только за то, за что держаться хотел.

    Даже когда будешь висеть между рей,
    даже когда тебя волочитиме океанским дном,
    всегда помни, что за каждой из дверей
    кто тебя ждет с надеждой и вином »

    Нам дается не так много знаний.
    И те, что даются - не слишком нужны в жизни.
    Но я готов был без колебаний
    видеть правду в его бреду и забвении.

    Потому что все его выдумки, басен пьяный свиток,
    все его темные проклятия и чернильная ярость
    были о том, что нельзя сдавать своих, встряглы в бой,
    и нельзя прощать чужих, которые тебя бьют.

    Я помню всех, кто там сидел,
    кого выводили нарвани патрули
    до мартовских оттепелей и ноябрьских холодов
    от удовольствия и справедливости при каждом столе.

    Темные лица профессоров и рабочих,
    которые слушали его рассказы о Черноморском флоте -
    часть из них теперь питается из мусорных свалок,
    часть умерла от голода и туберкулеза,

    часть оставила эти падшие места,
    и поехала стоить потерянный Иерусалим.
    Но я не помню ни одного сердца и лица,
    которое не готово было умереть вместе с ним.

    «Давай, дядь Саша, - кричал каждый из них -
    нам воздастся с господних щедрот.
    Эта страна не заслуживает собственный флот.
    Этот город, с его реками и золотым песком
    еще помянет нас жженым коньяком.
    Это свет еще отразится в далеких звездах,
    еще зитливатимуть черные розы в девичьих руках.
    Сердце бьется в каждом из нас к забвению.
    Смерть приходит только после того,
    как заканчивается жизнь ».

    Они закрывали за угол
    и падали мертвыми с ног.
    и я, пожалуй, один сохранил
    то, что осталось за ними.

    Серебро, зашито в поясах.
    Животные, дети, женщины.
    Деревья в летних песках.
    Источники на дне реки.

    Опрос: Верный ли текст песни?
    ДаНет