Текст песни Сергій Жадан - Марат

Марат помер уві сні.
На початку березня, навесні.
Коли тануть сніги,
і ріки лишають свої береги,
як діти лишають батьківські доми
після тяжкої зими.
Марат тренувався на «Спартаку».
Мав удачу навчену і тривку,
мав треноване тіло, ходив із серйозним лицем,
був, мабуть, справді кращим бійцем
у напівсередній вазі,
носив наколку з Фіделем на лівій нозі.
Імам говорив, стоячи над ним:
«Пророк, - говорив, - ніколи не був сумним.
Пророк знав – зло зжирає зло.
Буде так, як буде. Завжди так і було.
Ось і Марат матиме що сказати,
про кожну з власних провин.
Пророк і вигадав пневмонію
для таких як він».
Маратова мама мовчала в кутку.
Маратів брат слухав молитву гірку.
А коли імам поклав долоню
йому на плече худе
і сказав:
«Усе, що зникає, знову колись зійде»,
«Ніщо не зникає, - відповів йому брат. -
Я заберу собі капу, з якою бився Марат.
Я знаю, чому він помер.
Щоранку він бився проти своїх химер.
Щодня він збивав у кров кулаки.
Щовечора він відчував,
як згасають над ним зірки.
Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.
Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.
Як може зникнути те, що є?
Що з ним робитиме той, хто все нам дає?
Зникнути може хіба що страх.
Решта лишається в нас – молодших братах,
які відбивають собі серця,
стоячи до кінця».
Брат відійшов убік.
Він був молодший на рік.
Марата вважав головним.
Всюди ходив за ним.
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,
і приховував сльози, мабуть, соромлячись нас.
Коли виносили тіло, почався сніг.
Падав з темних небес просто до ніг.
Імам ішов попереду, ніби мара.
Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.
Жінки починали плакати, а чоловіки
відчували, як тихо згасають над ними зірки.

Марат умер во сне.
В начале марта весной.
Когда снег тает,
и реки покидают свои берега,
В детстве оставляют родительские дома
после трудной зимы.
Марат тренировался на Спартаке.
Удачила обучение и долго,
было обученное тело, ходило с серьезным лицом,
Вероятно, действительно лучший боец
в среднем массе,
Он носил подушку с Фиделем на левой ноге.
Имам сказал, стоя над ним:
«Пророк, - сказал, - никогда не было грустно.
Пророк знал - Зло сжигает зло.
Это будет так, как будет. Это всегда было.
Это и Марат будет что сказать,
О каждом из своих.
Пророк и изобретенная пневмония
для таких, как он. "
Мама Марама молчала в углу.
Марат -брат слушал молитву на холме.
И когда имам положил ладонь
ему на плече
и сказал:
«Все, что исчезнет, ​​снова сойдет»,
«Ничто не исчезает», - ответил его брат. -
Я заберу за каппас, с которой сражался Марат.
Я знаю, почему он умер.
Каждое утро он боролся против своей химеры.
Каждый день он сбивал кулаки в кровь.
Он чувствовал каждую ночь,
Когда звезды выходят на это.
Только последние из нас стоит за этим пределом.
Кто видел его на ринге, знает, о чем я говорю.
Как что может?
Что будет тот, кто даст нам всех?
Это может исчезнуть, кроме страха.
Остальные остались с нами - младшие братья,
которые отражают их сердца,
Стоя до конца ".
Брат ушел.
Он был моложе в год.
Марат считал основным.
Он последовал за ним повсюду.
Теперь здесь он молчал, отправлялся сейчас,
И он спрятал слезы, по -видимому, стыдился нас.
Когда тело было взято, начался снег.
Он упал с темных небес только на ноги.
Имам был впереди мечты.
Ранняя весна на кладбище - не лучшее время.
Женщины начали плакать и мужчины
Они чувствовали, что звезды тихо исчезали над ними.