— Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
— Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.
— Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.
- Where did you get the black bird, the bird will play?
- We, chaplains, are residents of a city that is not there.
They came here, brought humility and fatigue.
Tell your people that there is no one else to shoot.
Our city was made of stone and iron.
Each of us now has a suitcase in our hands.
In each suitcase, the ashes collected under the scope.
Now even in our dreams it smells of burning.
The women in our town were callous and carefree.
Their fingers touched the abyss at night.
The sources in the city were deep, as if they lived.
The churches were vast. We burned them ourselves.
Tombstones will tell us best about us.
Can you just talk to us?
Grant us your love, squeeze the lens.
You, chaplains, have been taught to confess and receive communion.
Tell us why our city was burned.
At least say that they did not intentionally.
At least say that the perpetrators will be punished.
Say at all something that they will not say in the news.
- Okay, let me tell you what the loss is.
Of course, all the perpetrators are worthy of reckoning.
And the innocent, by the way, is also waiting for later.
It is waiting for even those who do nothing.
Why did you get into the dark streams?
It was necessary to read the books of the prophets more carefully.
Hell holes had to be bypassed.
The main thing for the layman is not to see the symbols of faith in action.
Remember what the prophets said about pain and patience,
about birds falling on cities like stones?
That's when the losses actually begin.
In the end - it's not bad at all, I won't even tell you.
What is the difference between us? As between consonants and vowels.
Everyone is ready to accept death if it is not for them.
Nobody in this life will ever get past the reckoning.
I always say this to myself when I have nothing to say.
I know nothing of the inevitability of redemption.
I don't know where to live and how to be.
I am saying that each of us is peculiar.
If you knew how lucky we all were.
