+++
Ще один рік свої тримаються за своїх.
Нічні вогні схожі на пташині хвости.
Що робить смерть? Роз’єднує всіх,
ламає мову, мов залізничні мости.
І коли мова, ніби хребет, розбита вщерть,
нею все одно пишуть, щойно минає шок.
Поети, вони як лисиці – першими чують смерть,
першими брешуть на місяць, який ще не зійшов.
Пишуть знаками, серед яких ми живемо.
Але знаки змінюються, як і кожен із нас.
Змінюється все.
Змінюється почерк.
Змінюється письмо –
в ньому все більше присутній минулий час.
В минулому часі згадуються імена,
в минулому часі більшість дієслів,
в минулому часі пишуться території, а ось війна
пишеться в теперішньому
і з маленької в кожному з листів.
В теперішньому говориться до нічних гостей.
Темрява додає ваги словам.
І чоловіки так називають своїх дітей,
ніби дають імена рікам і островам.
Коли кожна літера в слові ніжність – важлива й нова.
Коли врожаєм відходить письмо старе.
Вчись говорити так, ніби твої слова –
останнє, що почує той, хто завтра помре.
Літні ріки обступає трава.
Теплу твань торкає важке весло.
Птахи вгорі, ніби дієслова,
складаються в дієслівні рими всім на зло.
+++
Еще один год свои держатся за своих.
Ночные огни похожи на птичьи хвосты.
Что делает смерть? Разъединяет всех,
ломает язык, как железнодорожные мосты.
И когда речь, будто позвоночник, разбита до отказа,
ней все равно пишут, только проходит шок.
Поэты, они как лисы - первыми слышат смерть,
первыми врут в месяц, еще не сошел.
Пишут знаками, среди которых мы живем.
Но знаки меняются, как и каждый из нас.
Меняется все.
Меняется почерк.
Меняется письмо -
в нем все больше присутствует прошедшее время.
В прошедшем времени упоминаются имена,
в прошедшем времени большинство глаголов,
в прошедшем времени пишутся территории, а вот война
пишется в настоящем
и с маленькой в каждом из писем.
В настоящем говорится в ночных гостей.
Темнота добавляет веса словам.
И мужчины так называют своих детей,
будто дают имена рекам и островам.
Когда каждая буква в слове нежность - важная и новая.
Когда урожаем отходит письмо старое.
Учись говорить так, будто твои слова -
последнее, что услышит тот, кто завтра умрет.
Летние реки обступает трава.
Теплую тина трогает тяжелое весло.
Птицы вверху, что глаголы,
состоят в глагольные рифмы всем назло.
