Текст песни Сергій Жадан - Ти так давно не голився

+ + +

«Ти так давно не голився, - говориш ти, - давай тебе поголю.
Бритва не знає злості.
Бритва не знає жалю.
Бритва не знає подяки,
бритва не знає кривд.
Я знаю твоє лице, як сліпі знають свій шрифт.

Бритва зрізає пам’ять, мов очерет.
Бритва тягне на дно, бритва кличе вперед,
крізь посуху зморщок,
крізь піщані дюни лиця,
тягне крізь вилиці – гострі, як у мерця.

Я знаю твоє дихання і тепло,
я знаю те місце в тобі,
де любов перетворюється на зло,
я знаю твою шкіру – суху, наче грунти,
я знаю все те, чому навчив мене ти.

Бритва ніколи не запитає чому.
Бритва пускає кров, ніби до міста чуму.
Бритва править шрами, як маршрут кораблю.
Ти так давно не голився – давай тебе поголю».

І ведеш холодну сталь уздовж судин,
уздовж потоків крові, уздовж ранкових годин,
ведеш, ведеш уздовж подихів і зітхань,
ведеш без подиву,
ведеш без нарікань,

поміж люті й ніжності, поміж втіхи й біди,
поміж небес і чорноземів, поміж суші й води,
поміж голосу і мовчання, ведеш углиб.
Головне не схиб, чуєш, головне не схиб.

Ніхто не знає, як працює любов,
з яких рухів вона народжується, з яких розмов,
з якої виймається радості, з якої вини.
Але вона працює, спробуй її зупини.

Тонко-тонко проходячи між вен,
ледь торкаючись лезом імен,
виснучи в порожнечі,
не маючи опертя,
за крок від смерті,
за крок від життя.

+ + +

«Ты так давно не брился, - говоришь ты, - давай тебя обрею.
Бритва не знает злости.
Бритва безжалостна.
Бритва не знает благодарности,
бритва не знает обид.
Я знаю твое лицо, как слепые знают свой шрифт.

Бритва срезает память, как тростник.
Бритва тянет на дно, бритва зовет вперед,
через засуху морщин,
через песчаные дюны лица,
влечет сквозь скулы - острые, как у мертвеца.

Я знаю твое дыхание и тепло,
я знаю то место в тебе,
где любовь превращается в зло,
я знаю твою кожу - сухую, как почвы,
я знаю все то, чему научил меня ты.

Бритва никогда не спросит почему.
Бритва пускает кровь, что в город чуму.
Бритва правит шрамы, как маршрут кораблю.
Ты так давно не брился - давай тебя обрею ».

И ведешь холодную сталь вдоль сосудов,
вдоль потоков крови, вдоль утренних часов,
ведешь, ведешь вдоль дыханий и вздохов,
ведешь без удивления,
ведешь без нареканий,

между ярости и нежности, между удовольствия и беды,
между небес и черноземов, между суши и воды,
между голоса и молчания, ведешь вглубь.
Главное не промахнись, слышишь, главное не промахнись.

Никто не знает, как работает любовь,
из которых движений она рождается, из которых разговоров,
из которой вынимается радости, с которой вине.
Но она работает, попробуй ее останови.

Тонко-тонко проходя между вен,
едва касаясь лезвием имен,
Повисая в пустоте,
не имея опоры,
в шаге от смерти,
в шаге от жизни.