Текст песни Сергій Жадан - Третій день крізь сутінь масну

Третій день крізь сутінь масну.
Третій день без спочинку і сну.
Я звик до піску і до холоду звик,
і в торбі у мене – вино і часник.
А під сукно, мов під листя смерек,
Зарито афганський крек.
Я тридцять днів ховався в імлі,
їв траву і спав на землі,
збираючи, мов данину тяжку,
крихти коштовного порошку,
який, ніби тіні пропащих душ,
лежить на хребті Гіндукуш.
Це смерть шукає мої сліди,
смерть виводить мене до води,
і, доки я з річища мерзлого п’ю,
тримає флягу мою.
Я ніс усе, що і мав нести,
я обійшов талібанські пости,
дістався міста, продав телефон,
перейшов таджицький кордон,
і на п’яту ніч, хто би що не казав,
побачив Ростовський вокзал.
Там попереду погранці,
сонце в траві, туман на ріці,
довгий день, строкатий базар.
Лише б довезти додому товар,
і скинути, якщо повезе,
циганам із ХТЗ.
Але смерть чекає на того, хто йде.
Смерть тримає мене і веде.
Смерть прокидається вночі
на моєму плечі…
…Тихий ранок, темний вагон.
Це був останній мій перегон.
Усі дороги вели сюди.
Ось мічені кров’ю собачі сліди,
і важко, мов короп у глибині,
куля сидить у мені.
Дихати, дихати що б не було,
коли твоя тяга – єдине тепло.
Життя втрачає свою вагу,
коли вдихаєш гарячу жагу,
коли видихаєш солодкий щем,
курячи синій елем.
Кров затікає в теплий рукав.
Мене все одно ніхто не чекав.
Кордон зачинено на замок.
І, не відходячи ні на крок,
моя душа, ніби щось чуже,
тіло моє стереже.
+ + +

Третий день сквозь сумрак жирное.
Третий день без отдыха и сна.
Я привык к песку и к холоду привык,
и в сумке у меня - вино и чеснок.
А под сукно, как под листья елей,
Зарыто афганский крэк.
Я тридцать дней прятался в темноте,
ел траву и спал на земле,
собирая, как тяжкую дань,
крошки драгоценного порошка,
который, будто тени падших душ,
лежит на позвоночнике Гиндукуш.
Это смерть ищет мои следы,
смерть выводит меня к воде,
и, пока я из русла мерзлого пью,
держит флягу мою.
Я нес все, что и должен был нести,
я обошел талибанских посты,
достался города, продал телефон,
перешел таджикскую границу,
и пятого ночь, кто бы что ни говорил,
увидел Ростовский вокзал.
Там впереди погранцы,
солнце в траве, туман на реке,
длинный день, пестрый базар.
Лишь бы довезти домой товар
и сбросить, если повезет,
цыганам с ХТЗ.
Но смерть ждет того, кто идет.
Смерть держит меня и ведет.
Смерть просыпается ночью
на моем плече ...
... Тихое утро, темный вагон.
Это был последний мой перегон.
Все дороги вели сюда.
Вот меченые кровью собачьи следы,
и трудно, как карп в глубине,
шар сидит во мне.
Дышать, дышать что бы не было,
когда твоя тяга - единственное тепло.
Жизнь теряет свой вес,
когда вдыхаешь горячую жажду,
когда выдыхаешь сладкий трепет,
куря синий элем.
Кровь затекает в теплый рукав.
Меня все равно никто не ждал.
Граница закрыта на замок.
И, не отходя ни на шаг,
моя душа, будто что-то чужое,
тело мое охраняет.
+ + +