Запахло сонцем, воском і зелом.
В мосяжне колихання передліта
летить бджола, журбою оповита,
мов янгол із надламаним крилом. (2)
На обрії, подалі за селом,
де оболоню тишею сповито,
горять кульбаби, тішачи півсвіту
своїм цнотливим і легким теплом.
І, надлетівши, зморена бджола
відчує стебел плавне колихання,
як подихи землі, і як кохання,
і як плавбу до вічності вона.
Зазолотіє соком сонця
і схочеться їй віщих таємниць
запричаститися, припавши ниць
до вутлого кульбабиного лонця.
Запахло сонцем, воском і зелом...
В.Стус
It smelled of sun, wax and herbs.
In the brass oscillation flew
a bee flies, shrouded in sorrow,
like an angel with a broken wing. (2)
On the horizon, far beyond the village,
where I will wrap myself in silence,
dandelions burn, delighting the hemisphere
its chaste and light warmth.
And, having flown, the tired bee
will feel the stems gently sway,
as the breath of the earth, and as love,
and as a voyage to eternity it.
Gilded with the juice of the sun
and she will desire prophetic mysteries
to partake of communion, prostrating
to a fragile dandelion pot.
It smelled of the sun, wax and greens ...
В.Стус
