- Вони –
Думаю, вони вже не зустрінуться...
Може, якось випадково,
На блакитній від тютюнового диму
Плащаниці трамвайної зупинки.
Думаю, вони не впізнають одне одного,
Адже вони не змінилися ані трохи...
Вони сядуть в один трамвай,
Він попереду, а вона позад нього,
Вони їхатимуть мовчки,
Замість слів,
Крізь гуркіт трамваю,
Вони будуть вслухатися
В дихання одне одного.
І кожен помітить,
Що воно прискорилося.
Він заплатить за проїзд за двох,
Бо йому колись дуже подобалося
Дарувати їй щасливі квитки,
Де сума цифр праворуч
Та ліворуч – рівна.
Нічого не вдієш,
Така вже звичка.
Така вже звичка...
Телефонувати кожного дня,
Заносити номер до швидкого набору,
Відправляти тисячі смс за добу,
Подорожувати на одних полицях,
Чекати на вихідні,
Щоб втекти разом...
Вона якось сказала,
Що навіть все надзвичайне
Колись набридає...
А він промовчав та подумав:
«Літо таке спекотне,
Міліють в місті річки,
Гарний день сьогодні,
Щоб піти...»
- Они -
Думаю, они уже не встретятся ...
Может, как-то случайно,
На голубой от табачного дыма
Плащаницы трамвайной остановки.
Думаю, они не узнают друг друга,
Ведь они не изменились нисколько ...
Они сядут в один трамвай,
Он впереди, а она позади,
Они ехать молча,
Вместо слов,
Сквозь грохот трамвая,
Они будут вслушиваться
В дыхания друг друга.
И каждый заметит,
Что оно ускорилось.
Он заплатит за проезд за двоих,
Потому что ему когда-то очень нравилось
Дарить ей счастливые билеты,
Где сумма цифр справа
И слева - ровная.
Ничего не поделаешь,
Такова привычка.
Такова привычка ...
Звонить каждый день,
Заносить номер к быстрому набору,
Отправлять тысячи смс в сутки,
Путешествовать на одних полках,
Ждать выходные,
Чтобы убежать вместе ...
Она как-то сказала,
Что даже все чрезвычайное
Когда надоедает ...
А он промолчал и подумал:
«Лето такое жаркое,
Мелеют в городе реки,
Хороший день сегодня,
Чтобы уйти..."
