В ритмі босанови відійшов вчорашній день.
І у тому ж ритмі день почався новий.
Вересень постукав у вікно моє - дзелень.
Це і буде звук моєї босанови.
Акварелі вже наготував.
Обійшов навшпиньки царство зелені.
До роботи, правда, не ставав
Бо не знає, чи потрібно це мені.
А я і сам не відаю,
що треба ще мені.
Хіба лиш постать рідную
у рідному вікні.
Я сам загублений давно
у часі і юрбі,
І це освітлене вікно
ношу я сам, я сам в собі.
Зависає в небі щось подібне до журби.
Це моєї пісні нестійка основа.
Мабуть вже розвіявся би настрій цей, якби
Не взяла б його до себе босанова.
З нею ми удвох не пропадем.
Пам"ять ця примхлива та довірлива.
Є між нами кілька спільних тем
Варто записати їх розбірливо.
А я і сам не відаю,
що треба ще мені.
Хіба лиш постать рідную
у рідному вікні.
Я сам загублений давно
у часі і юрбі,
І це освітлене вікно
ношу я сам, я сам в собі.
В сутінках реальність теж втрачає певний світ.
В сутінках душа не має більше мови.
Про майбутнє думати даремно і не слід.
Слід за так віддатись чарам босанови.
Хай вона турбується сама,
Варто раз на осінь це дозволити.
Більшої приємності нема,
Ніж себе ні в чому не неволити.
В ритмі босанови відійшов вчорашній день.
І у тому ж ритмі день почався новий.
Жовтень вже постукав у вікно моє - дзелень.
Певно, це кінець моєї босанови...
В ритме Босанов пошел вчера.
И в том же ритме начался новый день.
Сентябрь постучал в мое окно.
Это будет звук моего Босанова.
Акварель уже подготовилась.
Королевство зеленых обошло.
Работать, однако, не стало
Потому что я не знаю, нужен ли мне.
И я не знаю себя,
Что еще мне нужно.
Это только фигура
в родном окне.
Я потерял долгое время
Со временем и толпой,
И это освещенное окно
Я ношу себя, я в себе.
Верхи что -то вроде траура в небе.
Это моя песня нестабильная база.
Уже развеял бы это настроение, если бы
Босанов не забрал его.
Мы не исчезнем с этим.
Память об этом капризном и доверительном.
Между нами есть несколько общих тем
Необходимо записать их разборчиво.
И я не знаю себя,
Что еще мне нужно.
Это только фигура
в родном окне.
Я потерял долгое время
Со временем и толпой,
И это освещенное окно
Я ношу себя, я в себе.
В сумерках реальность также теряет определенный мир.
В сумерках у души больше нет языка.
Нет необходимости думать о будущем.
Это должно быть передано очарованию Босанов.
Пусть она беспокоится одна,
Стоит позволить ему разрешить это.
Нет большего удовольствия,
Чем вы не можете беспокоиться.
В ритме Босанов пошел вчера.
И в том же ритме начался новый день.
Октябрь уже постучал в мое окно - долг.
Наверное, конец моего Босанова ...
