Я вже давно забула,
як позіхало світило,
Як кутало круглі плечі
в пухнасту ковдру ночі...
Де літо моє далеке – вранці
по воду ходило,
Шо в відрах срібно – рожевих
ще й досі мені хлюпоче...
Та все перекреслили ранки
червоно-вогненим списом.
Спалили високу шоглу,
об скелі розбили човен...
Та в мене – кленовий листочок,
і знову мені не спиться,
І вже лопотять вітрила,
і пахощів груди повні!
Я уже давно забыла ,
как зевали светило ,
Как кутала круглые плечи
в пушистую одеяло ночи ...
Где лето мое далекое - утром
за водой ходить,
Что в ведрах серебряно - розовых
до сих пор мне плещется ...
И все перечеркнули утра
красно - огненным копьем.
Сожгли высокую шоглу ,
о скалы разбили лодку ...
И у меня - кленовый листочек ,
и снова мне не спится ,
И уже шелестят паруса ,
и благовоний грудь полные !
