Розсікаючи тільки поверхню води
Раптом бачиться, і не випадково,
Як зринають чудовиська-кораблі
За стіною навскісно-бузковою.
Затихають у хвилях тремтливі хвости,
Шумовинням сріблястим піняться
І “привітно” всміхається равелін,
Кожному, хто зупиниться…
В ліхтарях мерехтить однобокість слів,
Не позбавлених, зрештою, ніжності,
І з’являються обриси кораблів
З неймовірною необережністю.
І з’являються там, де провалля й піски
Де фарватер вже не відшукати.
Серед тисячі-тисяч осінніх дощів
Рекомендуючи помовчати.
Що серед дощу Тебе змушує мовчати?
Dissecting only the surface of the water
Suddenly seen, and not by chance,
How to destroy monsters-ships
Behind the oblique-purple wall.
The trembling tails subside in the waves,
Foam with silver foam
And the "ravelin" smiles "amiably",
Everyone who stops…
One-sidedness of words flickers in the lanterns,
Not deprived, after all, of tenderness,
And the outlines of ships appear
With incredible carelessness.
And they appear where there are gaps and sands
Where the fairway can no longer be found.
Among thousands of thousands of autumn rains
Advising to be silent.
What makes you silent in the rain?
