Текст песни Сестри Тельнюк - Нічні метелики

...А музика щемна в крові розгалузила стебла -
Крізь неї текли голоси із таких нетутешніх узвиш!
І що Вам ця жінка - ніколи в повіках не терпла,
Ніколи на підняті плечі Ви їй не накинете вірш!
...А губи ламаються, й дробиться, кришиться простір,
А дні налітають, а дні стугонять, як вокзал...
О, що Вам ця жінка - та, власне, й не жінка, а острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал...
- Одна по одній, наче вікна, чужі відціловані руки
Згасають у сутінках пам'яти - не зачеплюсь!
навіщо ж ця жінка, чиясь несхолоджена мука,
Щоразу приходить під цей переплаканий блюз? -
І плавляться в кутиках рота, із присмаком сліз і ванілі,
Слова - привітання? прощення? - й лоскочуть, неначе вода...
Ви все ж пригадайте, Ви щось їй таки завинили! -
І жінка підводиться, й хустка з плечей опада...
Повз столики у силуетах, сутулих, мов скинуті пальта,
Метнете їй погляд, обвивши круг стану кільцем, -
На сизому склі, де, як відблиски, міняться пальці,
Проступить, нахилене в пальці їй, - Ваше лице...
І жінка, відтрутивши келих, здивується: - Хто Ви?
(Бо хто Ви їй, справді, - ні примха, ні доля, ні хист...)
Та доки вона, доти Ви ще шукаєте слова -
Як хвиля, високого слова - на ввесь її зріст.

Оксана Забужко

... And the music in the blood branched the stems -
Voices flowed through it from such outlandish heights!
And that this woman has never been patient with you,
You will never throw a poem on her raised shoulders!
... And the lips break, and the space crumbles,
And the days fly by, and the days groan like a train station ...
Oh, that this woman is to you - and, in fact, not a woman, but an island:
To swim to it through the smoke through the whole smoky hall ...
- One by one, like windows, other people's kissed hands
The memory fades in the twilight - I will not get caught!
why this woman, whose unrefined torment,
Every time it comes under this weeping blues? -
And melt in the corners of the mouth, with a taste of tears and vanilla,
Words - greetings? forgiveness? - and tickle like water ...
You still remember, you still owed her something! -
And the woman rises, and the handkerchief falls from her shoulders ...
Past tables in silhouettes, hunched over, like dropped coats,
You glance at her, wrapping a circle around the state, -
On the bluish glass, where, like reflections, fingers change,
It will appear, tilted in her finger, - Your face ...
And the woman, having poisoned the glass, is surprised: - Who are you?
(Because who are you to her, really - no whim, no fate, no skill ...)
And while she's still looking for words -
Like a wave, a high word - for her full height.

Oksana Zabuzhko