такі жінки, як вона, ніколи не будуть осторонь.
їм співатимуть серенади,
за них гинутимуть красені на дуелях.
вона заворожує одним легким порухом –
тим, як розплітає коси й пускає по плечах падати.
вона так солодко та терпко говорить,
ніби з уст трояндові пелюстки на шовк падають,
а Земля на мить зупиняє свій оберт,
аби її голос послухати –
вона ж бо так п’янко ним заколисує.
вона ж розсипає слова перлинами
і не шукаючи у світу прИхистку,
сама прихищає півсвіту за спиною.
на її кришталеві плечі
лягла важка-преважка ноша
щогодини, щодня, щовечора
захищати майбутнє від пошесті
чи то моди на легкодоступність,
one night love та іншої нечисті.
бо такі, як вона, назавжди приречені,
буди символом вроди, мудрості, честі.
© Соломія Бойко
women like her will never be aloof.
they will be singing serenades,
the duels will die for them.
it fascinates with one light jolt -
the way he unties the braids and lets it fall over his shoulders.
she says so sweetly and patiently,
like rose petals fall from the mouth on silk,
and the Earth momentarily stops rotating,
to listen to her voice -
she is so drunk about it.
she scatters the words with pearls
and without seeking a world of refuge,
she hides the half-world behind her back.
on her crystal shoulders
lay a heavy burden
hourly, daily, evening
to protect the future from harm
whether fashion is easily accessible,
one night love and the other unclean.
for such as she is forever doomed,
be a symbol of beauty, wisdom, honor.
© Solomiya Boyko
