ти кожного ранку прокидався від браку тепла,
хоч я недалечко (якихось там сім кілометрів).
заварена кава у турці – гаряча й міцна
і чорна, як ніч, в якій ти аж до ранку вештавсь.
усі вікна навстіж, щоб стіни відчули тепло.
із вуст сірий дим, що зразу у очі в’їдався,
легені труїв й розчинявся, немов й не було,
у наших залитих ніжністю ранках.
п’ятиповерхівка чомусь не сягала неба.
ти знову тягнувся до теплого чаю, а дні
летіли шалено й нестримно повз мене:
то вгору злітала, то повзала мовчки на дні.
у цьому немає моїй якоїсь вини.
я тільки старалася вкотре вже нас врятувати.
й за руку тримати, коли догоряли мости,
підпалені нами ж і нами ж навіки розп’яті.
© Соломія Бойко
ты каждое утро просыпался от недостатка тепла,
хоть я недалеко (каких-то семь километров).
заваренный кофе в турке - горячая и прочная
и черная, как ночь, в которой ты до утра бродил.
все окна настежь, чтобы стены почувствовали тепло.
из уст серый дым, сразу в глаза въедался,
легкие травил и растворялся, словно и не было,
в наших залитых нежностью утрам.
пятиэтажка почему-то не достигала неба.
ты снова тянулся к теплого чая, а дни
летели безумно и стремительно мимо:
то вверх взлетала, то ползала молча на дне.
в этом нет моей какой-то вины.
я только старалась раз уж нас спасти.
и за руку держать, когда догорали мосты,
подожжены нами же и нами же навеки распяты.
© Соломия Бойко
