Він спитає у долі сам – скільки буде жити так?
Насліпо блукати парками, де давно нікого вже нема..
Постійно бути сам один, серед друзів і близьких,
Дивитися довкола і не бачити, що ти стоїш поза життям…
Приспів:
Ввесь наш час мимо нас пролітає все життя..
…і ми не хочем йти назад.
Якби хтось не сказав, що повітря вже нема..
…ми так би й існували до кінця…
Розглядаю тебе крізь закриті пальці,
непомітно тобі дивлюся у слід.
Все найкраще, що я тільки бачив,
зосередилось в тобі.
Я не хочу відривати погляд,
та існує щось слабке в моїй душі.
Я співаю свою пісню збоку,
хоч і мрію, щоб її почула ти!
Он спросит в сам судьбу - сколько так будет жить?
Ампиаз на парки бродяги, где больше никого нет ..
Постоянно быть один, среди друзей и любимых,
Смотрите вокруг и не вижу, что вы стоять из жизни ...
Припев:
Все наше время мы летим на всю свою жизнь.
... И мы не хотим возвращаться.
Если кто-то не сказал, что воздух уже там ..
... Мы бы так существовали до конца ...
Подумайте о закрытых пальцах,
Мы выглядим ненавязчивым в след.
Все самое лучшее я видел только,
сосредоточены в тебе.
Я не хочу рвать,
И в моей душе что-то слабое.
Я пою свою песню на стороне,
Хотя мечта, которую ты слышал!
