ШЛЯХИ ПІД СОНЦЕМ
Я тинявся по джунглях Бенгалії,
Замерзав у північних морях
Бачу — місяць зелений і палевий
Кам'яніє в небесних дверях.
На Цейлоні солоними бризками
Сонце смажило нас, мов курчат.
Танцював я там шіммі з метисками,
А вночі мотоциклом дирчав.
I з матросами в доску одеськими —
Там, де пальми у храм через став,
Я катався автом з сингалезками
І рибалкам Шевченка читав.
І шаманський бубон мінорний
Нам нагадував Порт-Саїд.
Сомалійку — аж синю та чорну
Частував я в каюті своїй.
А ночами — на пестощі ласими —
Повні соком індійських пісень —
Ми бананами й ананасами
Увінчали тропічний день.
Треба серце — твердіше за камінь!
— Через шторми ревів капітан.—
Коли хочеш шляхами де Ґами
Перерізати океан.
О, шляхи заповітні Колумба!
Грізно вірю у землю нову
І палючі думки біля румба:
— Хай загину, а все ж допливу!
0 бенгальська тропічна годино!
Коли місяць у реях ґуля,
1 далеку мою Україну
В нас вітає індійська земля...
Цілу юність палав, мов у кратері,
Нині мужність відстояну п'ю —
Через те, що кохав на екваторі
Синьоокую землю мою.
Леонід Чернов (15 січня 1899 - 23 січня 1933)
ПУТИ ПОД СОЛНЦЕМ
Я слонялся по джунглям Бенгалии,
Замерзал в северных морях
Вижу - месяц зеленый и палевый
Каменеет в небесных двери.
На Цейлоне солеными брызгами
Солнце жгло нас, как цыплят.
Танцевал я там шимми с метиска,
А ночью мотоциклом дирчав.
I с матросами в доску одесскими -
Там, где пальмы храм через пруд,
Я катался авто с сингалезкамы
И рыбакам Шевченко читал.
И шаманский бубен минорный
Нам напоминал Порт-Саид.
Сомалийку - вплоть синюю и черную
Угощал я в каюте своей.
А по ночам - на ласки лакомыми -
Полные соком индийских песен -
Мы бананами и ананасами
Увенчали тропический день.
Надо сердце - тверже камень!
- Из-за шторма ревел капитан
Если хочешь путями где Гамы
Перерезать океан.
О, пути заветные Колумба!
Грозно верю в новую землю
И обжигающие мысли у румба:
- Пусть погибну, но все же притока!
0 бенгальский тропическая часов!
Когда месяц в реях шишка,
1 дальнюю мою Украины
У нас приветствует индийская земля ...
Всю юность пылал, как в кратере,
Сейчас мужество отстоянную пью -
Так что любил на экваторе
Синьоокую землю мою.
Леонид Чернов (15 января 1899 - 23 января 1933)
