На поличці біля пічки,
Між тарілок і мисок,
Тихо-тихо в своїй ничці
Хліб жує Домовичок.
Ніччю лазить баняками
Доки спить на лаві Дід.
Розмовляє з павуками
Про нелюдський людський світ.
Любить Неньку україну,
Лає клятих москалів,
Береже старі світлини
Сивих добрих цісарів.
Кожен ранок чистить гвера
Бо багато ворогів,
Бо із Дідом у Сибіру
Тридцять років він сидів,
Бо ростуть під ганком мальви,
Бо лелеки у гнізді,
Бо родились і вмирали
Тут всі прадомовички.
Вже тремтять у нього руки
Може не діжде й весни
Але Дідовим онукам
Шепче добрі давні сни.
На полочке у печки,
Между тарелок и мисок,
Тихо-тихо в своей нычке
Хлеб жует Домовенок.
Ночью лазит корытами
Пока спит на скамейке Дед.
Разговаривает с пауками
О бесчеловечном человеческий мир.
Любит Матушку Украины,
Ругает проклятых москалей,
Хранит старые фотографии
Седых хороших императоров.
Каждое утро чистит Гвери
Потому что много врагов,
Потому что с Дедом в Сибири
Тридцать лет он сидел,
Потому что растут под крыльцом мальвы,
Потому аисты в гнезде,
Потому родились и умирали
Все прадомовичкы.
Уже дрожат у него руки
Может не дождется и весны
Но Дедовым внукам
Шепчет старые сны.
