Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
"Лишайтесь щасливі", – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
People planted their summer, litechka rye,
Removed planet sent knotweed paths.
Taught children how the world conscience live,
Polehko sighed - and quietly went over the brink.
- Where are you, Mom ?! - Spolohano rushed children.
- Where are you, Grandma? - Grandchildren run to the gate.
- Yes, I ... not far away where the sun lies down to rest.
It is time to me, kids ... And you are without me grow.
- And how can we without you? ... And you namyslyly, Mom?
- And who of us, grandmother of sleep will lead to fairy tales?
- I leave you all with Rainbow cranes,
Herbal and silver and gold on ears.
- We do not need the rainbow, we should not silver and Zlata,
If only you have always been waiting for an end to the gate.
And we're all overhauls your eternal job -
Lyshaytes, mother. Lyshaytes forever. Do not go!
She smiled, a beautiful gray and as fate,
Waved his hand - soared in Vys towels.
& quot; Lyshaytes happy & quot ;, - was thoughtful and field
On the whole planet, to all generations and ages.
