Ти скажи мені бодай щось.
Щось із давнього і забутого.
Скажи і дивись як розтікається млость.
Як місцями займенники плутаю…
Не мовчи. Голосу твого лід
Хай виїдає всю мою впевненість
З кожної моєї петлі
без_іменної.
Хай мені не лишає вибору:
Залишитись чи піти?
Хай, як завше, із придихом
Вщент розносить мости.
Хай зсередини мене рве і ламає.
Зуби хай зводить й судоми.
Тільки скажи мені щось, благаю,
Тим своїм упізнаваним тоном.
Хай я знову не знатиму, куди дітися.
Хай між нами вкотре вмирає час,
І константою лишаються відстані, –
Ти кинь мені слово хоча б.
Одне… що для тебе нічого не важить.
Ну не збіднієш же ти,
Як мені бодай слово скажеш
Зі своєї висоти.
І не відніме у тебе святості,
І літо не перекинеться зимою,
Коли, так може статися,
Що ти заговорИш зі мною.
© Талія Славська
Ты скажи мне хоть что-то.
Что-то из древнего и забытого.
Скажи и смотри как растекается истома.
Как местами местоимения путаю ...
Не молчи. Голоса твоего лед
Пусть выедает всю мою уверенность
С каждой моей петли
без_именнои.
Пусть мне не оставляет выбора:
Остаться или уйти?
Пусть, как всегда, с придыханием
Полностью разносит мосты.
Пусть изнутри меня рвет и ломает.
Зубы пусть сводит и судороги.
Только скажи мне что-то, умоляю,
Тем своим узнаваемым тоном.
Пусть я опять не знать, куда деться.
Пусть между нами раз умирает время,
И константой остаются расстоянии, -
Ты брось мне слово хотя бы.
Одно ... что для тебя ничего не значит.
Ну не обеднеют ты,
Как мне ни слова скажешь
Со своей высоты.
И не отнимет у тебя святости,
И лето не перекинется зимой,
Когда, так может произойти,
Что ты заговоришь со мной.
© Талия Славская
