Це була основа основ.
Твої руки лягали навхрест
І кожен стібок мій і шов
Спершу димів, а тоді займався.
І кожна моя петля,
З бавовни чи льону;
Кожна виворітна чи лицьова
Теж займалась потому.
І поки нутро моє горіло і терпло,
Доки нитка пекла і пекла –
Рукам твоїм було тепло,
Мої ж – чорніли від того тепла.
Все бракло і бракло кисню.
Стиралась і блякла межа.
І стиглими дорогами передмість
Розтікалась північна ржа.
Тепер околиці втоптані і втрамбовані.
Петлі розпущені. Вже не горять.
Весна розливає по тілу повені,
Каламутить річки моєї гладь.
Береги її розкуйовджені.
Відсиріли, просять спеки.
Ночі здаються довшими.
І гукають за мене: «Де ти? Де ти?»
© Талія Славська
Это была основа оснований.
Твои руки ложили крест
И каждый стежок - это мое и шв
Сначала он курил, а затем занялся.
И каждая моя петля,
Хлопка или льна;
Каждый перевернутый или фронт
Она также сделала позже.
И пока мое понимание горело и страдало,
Пока нить ада и ада -
Твои руки были теплыми,
Мой то же самое тепло этого тепла.
Все отсутствует и отсутствует кислород.
Граница была стерта и исчезла.
И спелые дороги пригородов
Северный RJ распространился.
Теперь окружение рампокнуто и протаранилось.
Петли свободны. Они больше не горит.
Весна наливается на тело наводнения,
Реки моего смузи.
Его берега свободны.
Их спрашивают, они просят жар.
Ночи кажутся дольше.
И они звучат для меня: «Где ты? Где ты?"
© Талия Славская
