Дощ падає знов,
Я римую любов
Із твоїми губами.
Тут мають вони
Колір вина
І нагадують рани.
Світ хоче, як ти:
Мати постать імли
І наплічник легкий.
Сірі очі твої
І те саме ім’я.
А над нами нависає Матриця,
І на лиця відкидає тінь;
Я не знаю, що там завтра станеться,
Але нам туди - летіть.
Я без тебе не існую.
Цифрові дощі, віртуальні люди.
І блукають вулицями Матриці
Зомбі з парасольками в руках.
Може, всі ці монстри тільки маряться -
Але все одно стріляй!
Кров падає знов,
Залишає сліди,
Має присмак вина.
Ти повторюєш «ні» -
І я тисну «Delete»,
І триває війна.
Дождь падает снова,
Я Рима любовь
С твоими губами.
Здесь у них
цвет вина
И напоминают раны.
Мир хочет, как ты:
Мать фигура мглы
И рюкзак легкий.
Серые глаза твои
И то же имя.
А над нами нависает Матрица,
И на лица отбрасывает тень;
Я не знаю, что там завтра произойдет,
Но нам туда - летите.
Я без тебя не существую.
Цифровые дожди, виртуальные люди.
И бродят по улицам Матрицы
Зомби с зонтиками в руках.
Может, все эти монстры только грезятся -
Но все равно стреляй!
Кровь падает снова,
Оставляет следы,
Имеет привкус вина.
Ты повторяешь «нет» -
И я жму «Delete»,
И продолжается война.
