Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Гайдамаки ч.24

ЕПІЛОГ

Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами,
Де йшли гайдамаки, малими ногами
Ходив я, та плакав, та людей шукав,
Щоб добру навчили. Я тепер згадав,
Згадав, та й жаль стало, що лихо минуло.
Молодеє лихо! Якби ти вернулось,
Проміняв би долю, що маю тепер.
Згадаю те лихо, степи ті безкраї,
І батька, і діда старого згадаю...
Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.
Бувало, в неділю, закривши Мінею,
По чарці з сусідом випивши тієї,
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало.
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла.
Сусіди од страху, од жалю німіли.
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать. І ніхто не бачив,
Що мала дитина у куточку плаче.
Спасибі, дідусю, що ти заховав
В голові столітній ту славу козачу:
Я її онукам тепер розказав.

Вибачайте, люде добрі,
Що козацьку славу
Так навмання розказую,
Без книжної справи.
Так дід колись розказував,
Нехай здоров буде!
А я за ним. Не знав старий,
Що письменні люде
Тії речі прочитають.
Вибачай, дідусю —
Нехай лають: а я поки
До своїх вернуся
Та доведу вже до краю,
Доведу — спочину,
Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами,
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров’ю наповали
Україну та й замовкли —
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі,
Та й той — почув, що так страшно
Пекельнії діти
Його брата замучили,
Залізняк заплакав
Вперше зроду; сльози не втер,
Умер неборака.
Нудьга його задавила
На чужому полі,
В чужу землю положила:
Така його доля!
Сумно-сумно гайдамаки
Залізную силу
Поховали; насипали
Високу могилу;
Заплакали, розійшлися,
Відкіля взялися.

Один тілько мій Ярема
На кий похилився,
Стояв довго. «Спочинь, батьку,
На чужому полі,
Бо на своїм нема місця,
Нема місця волі...
Спи, козаче, душа щира!
Хто-небудь згадає».
Пішов степом сіромаха,

Сльози утирає.
Довго, довго оглядався,
Та й не видко стало.
Одна чорна серед степу
Могила осталась.

Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває...
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:
Хто додому, хто в діброву,
З ножем у халяві,
Жидів кінчать. Така й досі
Осталася слава.
А тим часом стародавню
Січ розруйновали:
Хто на Кубань, хто за Дунай,
Тілько і остались,
Що пороги серед степу.
Ревуть-завивають:
«Поховали дітей наших,
І нас розривають».
Ревуть собі й ревітимуть.
Їх люде минули;
А Україна навіки,
Навіки заснула.
З того часу в Україні
Жито зеленіє:
Не чуть плачу, ні гармати,
Тілько вітер віє,
Нагинає верби в гаї,
А тирсу на полі.
Все замовкло. Нехай мовчить;
Така Божа воля.

Тілько часом увечері,
Понад Дніпром, гаєм
Ідуть старі гайдамаки,
Ідучи, співають:

«А в нашого Галайди хата на помості.
Грай, море! добре, море!
Добре буде, Галайда!»

EPILOGUE

It's been a long time since, little child,
An orphan in a row, I once wandered,
Without a retinue, without bread, in that Ukraine,
Where Zaliznyak, Gonta walked with the saint.
It's been a long time since those ways,
Where did the haidamaki go, with small feet
I went, and wept, and sought men;
To teach good. I now mentioned
I remembered, and it was a pity that the disaster was over.
Young disaster! If you came back,
I would change the fate I have now.
I remember that calamity, those steppes are boundless,
I will remember both my father and my grandfather ...
My grandfather is still walking, and my father is already dead.
Sometimes, on Sunday, closing Minya,
Having a drink with a neighbor after drinking the one
Grandfather's father asks him to tell
About Koliivshchyna, as it used to be.
Like Zalizniak, Gonta punished Lyakhiv.
Centuries-old eyes shone like stars,
And word after word laughed, poured:
As the dungeons perished, as Brave burned.
Neighbors were dumb with fear and pity.
And I, as a child, had more than once
Cry for the titar. And no one saw
That little baby in the corner is crying.
Thank you, Grandpa, for hiding
In the head of the century that glory of the Cossack:
I told her grandchildren now.

I'm sorry, good people,
What Cossack glory
So I tell at random,
Without a book case.
So my grandfather once said,
May he be healthy!
And I'm after him. Didn't know the old man,
What literate people
Those things will be read.
Sorry, Grandpa -
Let them scold: and I still
I will return to my family
But I'll get to the end,
I'll prove it - I'll rest,
And at least through a dream I will look
To that Ukraine,
Where did the Haidamaks go?
With holy knives,
In the ways that I measured
Small feet.
Gaidamaki took a walk,
We took a good walk:
Almost a year of nobility
They were covered in blood
Ukraine and fell silent -
The knives rattled.
No Shingles; there is no him
No cross, no grave.
Strong winds blew
Haydamak's ashes,
And pray to no one,
No one will cry.
Only one brother is named
Stayed all over the world,
And he heard that it was so scary
Hellish children
His brother was tortured,
Zaliznyak cried
First birth; did not wipe away tears
The poor man died.
Boredom crushed him
In someone else's field,
In another's land put:
Such is his fate!
Sad-sad haidamaki
Iron power
Buried; poured
High grave;
Wept, parted,
Where did they come from.

My only Yarema
He leaned on the cue,
He stood for a long time. "Rest, father,
In someone else's field,
For there is no place for himself,
There is no place for freedom ...
Sleep, Cossack, sincere soul!
Someone will remember. "
Went to the steppe poor,

He wipes away tears.
Long, long looked around,
And it did not happen.
One black among the steppe
The grave remained.

Haydamaks were sown
In Ukraine, rye,
But they did not pity him.
What should we do?
There is no truth, it has not grown;
Injury blows ...
The Haidamaks parted,
Where who knows:
Who is at home, who is in the oak grove,
With a knife in the freebie,
Jews end up. This is still the case
The glory remained.
Meanwhile, the ancient
January destroyed:
Who is on the Kuban, who is on the Danube,
Only remained,
What are the rapids among the steppe.
Roar-howl:
"Our children were buried,
And we are torn apart. "
They roar to themselves and will roar.
Their people have passed;
And Ukraine forever,
I fell asleep forever.
Since then in Ukraine
Rye greens:
Not a little cry, no guns,
Only the wind blows,
Bends willows in the grove,
And sawdust in the field.
Everything fell silent. Let him be silent;
Thus is God's will.

Only sometimes in the evening,
Above the Dnieper, a grove
There are old haidamaks,
Going, sing:

"And our Galaida has a house on the dais.
Play, sea! good sea
It will be good, Galaida! ”