Текст песни Тарас Григорович Шевченко - І мертвим, і живим, і ненародженим...

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!

И смеркается, и светает,
День божий проходит,
И снова народ Утомленные
И все покоится.
Только я, как окаянный,
И день и ночь плачу
На распутьях многолюдных,
И никто не видит,
И не видит и не знает
Оглохли, не слышат;
Кандалами меняются,
Правдой торгуют.
И господа презирают,
людей запрягают
В тяжелые ига. Пашут беда,
Бедой засевают,
А что вредит? увидите,
Которые будут жатвы!
Схамениться, недочеловеки,
Дети юродивые!
Посмотрите на рай тихий,
На свою страну,
Полюбите искренним сердцем
Большую руину,
Розкуйтеся, братайтесь!
В чужом краю
Не ищите, не спрашивайте
Того, что нет
И в небе, а не только
На чужом поле.
В доме своя и правда,
И сила, и воля.

Нет на свете Украины,
Нет другого Днепра,
А вы претесь на чужбину
Искать хорошего добра,
Хорошая святого. Свободы! воли!
Братства братского! нашли,
Несли, несли с чужого поля
И в Украине принесли
Больших слов большую силу
И больше ничего. кричите,
Что бог вас создав не для того,
Чтобы вы лжи поклонились! ..
И хилитесь, как и клонились!
И снова шкуру дерете
С братьев незрящих, гречкосеев,
И солнца-правды дозривать
В немецкие земле, не чужие,
Претесь снова! .. Если бы взять
И всю рухлядь с собой,
Дедами краденое добро,
Тойди остался бы сиротой,
Со святыми горами Днепр!

Ох, если бы то было, да вы не возвращались,
Чтобы там и умирали, где вы поросли!
Не плакали бы дети, иметь бы не рыдала,
Не слышали в бога вашей хулы.
И солнце не грело бы смердящего навоза
На чистой, широкой, на вольной земле.
И люди не знали, что вы за орлы,
И не покивали бы вас головой.

Опомнитесь! будьте люди,
Грянет.
раскуются вскоре
Закованные люди,
Наступит суд, заговорят
Днепр и горы!
И потечет сторикамы
Кровь в синее море
Детей ваших ... и не будет
Кому помогать.
Отречется брат брата
И ребенка мать.
И дым облаком заступит
Солнце перед вами,
И навеки прокленетесь
Своими сынами
Умойтесь! образ божьей
Грязью НЕ скверните.
Не дури детей ваших,
Что они на свете
Для того только, чтобы панувать ...
Потому неученых глаз
Заглянет им в душу
Глубоко! глубоко!
Дознаються голубки,
Чья вас шкура,
И засядут, и премудрых
Незамысловатые обманут!

Если бы вы учились так, как надо,
Так и мудрость бы была своя.
А то залез на небо:
«И мы не мы, и я не я,
И все это видел, и все знаю,
Нет ни ада, ни рая,
Нет и бога, только я!
И короткий немец узловатый,
А больше никого! .. »-« Хорошо, брат,
Что же ты такое? »

«Пусть скажет

Немец. Мы не знаем ».
Так-то вы учитесь
В чужом краю!
Немец скажет: «Вы монголы».
«Моголы! монголы »
золотого Тамерлана
Внучата голые.
Немец скажет: «Вы Славяне».
«Славяне! Славяне »
Славных прадедов великих
Правнуки поганые!