І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодость моя.
Мені здається що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.
And gold and expensive
I'm sorry to let you know
My young destiny;
And sometimes such sadness
To stumble my soul, I will cry.
And before I see
Little boy in the village.
The tongue broke away from the branch,
Alone under the mud
He sits in an old row.
It seems to me that this is me,
What is my youth.
It seems to me that never
It will not see freedom,
Saint Volenka. What so
In vain, in vain to fly
Its best summers,
That he will not know where to go
In the seven wide free world,
And will go to hire, and someday,
That he did not weep, did not grieve,
That he leaned somewhere,
Then they will give it to the Muscovites.
