Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Ну що б, здавалося, слова...

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . .
Похилившись,
Не те щоб дуже зажурившись,
А так на палубі стояв
І сторч на море поглядав,
Мов на Іуду... Із туману,
Як кажуть, стала виглядать
Червонолицая Діана...
А я вже думав спать лягать
Та й став, щоб трохи подивиться
На круглолицю молодицю,
Чи теє... дівчину!.. Матрос,
Таки земляк наш з Островної, *
На вахті стоя,
Журився сам собі чогось,
Та й заспівав, — звичайне, тихо,
Щоб капітан не чув, бо злиха
Якийсь лихий, хоч і земляк.
Співа матрос, як той козак.
Що в наймах виріс сиротою,
Іде служити в москалі!..

Давно, давно колись
Я чув, як, стоя під вербою,
Тихенько дівчина співала,
І жаль мені, малому, стало
Того сірому-сироту,
Що він утомився,
На тин похилився,
Люде кажуть і говорять:
Мабуть, він упився.
І я заплакав, жаль малому
Було сіроми-сироти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Чого ж тепер заплакав ти?
Чого тепер тобі, старому,
У цій неволі стало жаль —
Що світ зав’язаний, закритий!
Що сам єси тепер москаль,
Що серце порване, побите,
І що хороше-дороге
Було в йому, то розлилося,
Що ось як жити довелося, —
Чи так, лебедику?! — Еге...

* Оренбург. губ.

Ну что, казалось, слова ...
Слова и голос - больше ничего.
А сердце бьется - оживает,
Как их услышит! .. Знать, от Бога
И голос тот, и те слова
Идут границ люди! . . . . . . . . . . .
покосившись,
Не то чтобы очень печалью,
А так на палубе стоял
И вниз на море смотрел,
Как на Иуду ... Из тумана,
Как говорят, стала выглядело
Червонолицая Диана ...
А я думал спать ложиться
И стал, чтобы немного посмотрит
На круглолицый женщину,
Или того ... девушку! .. Матрос,
Таки земляк наш с Островной, *
На вахте стоя,
Сокрушался сам себе чего-то,
И запел, - обычное, тихо,
Чтобы капитан не слышал, ибо злые
Какой злой, хоть и земляк.
Поет матрос, как тот казак.
Что по найму вырос сиротой,
Идет служить в солдаты! ..

Давно, давно когда-то
Я слышал, как, стоя под ивой,
Тихонько девушка пела,
И жаль, малому, стало
Того сером-сироту,
Что он устал,
На плетень наклонился,
Люди говорят и говорят:
Видимо, он впился.
И я заплакал, жаль малом
Было бедноты-сироты.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Чего же теперь заплакал ты?
Чего теперь тебе, старому,
В этой неволе стало жаль -
Что мир завязан, закрыт!
Что сам ты теперь солдат,
Что сердце порвано, избитое,
И что хорошее дорогое
Было в нем, то разлилось,
Что вот как жить пришлось, -
Так, миленький ?! - Да ...

* Оренбург. губ.