Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Тополя. ч.1

ТОПОЛЯ

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини.
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте — все розкажу.
Слухайте ж, дівчата!

Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине —
Було б не любила;
Якби знала, що загине —
Було б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою.
Якби знала!..
І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зострінеться...
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю!..
Само серце знає,
Кого любить. Нехай в’яне,
Поки закопають,
Бо не довго, чорнобриві!
Карі оченята,
Біле личко червоніє —
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав’яне,
Брови полиняють.
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.

Защебече соловейко
В лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати,
А він її запитає,
Чи не била мати.
Стануть собі, обіймуться —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться,
Обоє раденькі...
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
«Де ти була, що робила?»
Сама собі знає...
Любилася, кохалася,
А серденько мліло —
Чуло серце недоленьку,
Сказати не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує...
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою,
Не співає — сиротою
Білим світом нудить:
Без милого батько, мати —
Як чужії люди,
Без милого сонце світить —
Як ворог сміється,
Без милого скрізь могила...
А серденько б’ється.

Минув і рік, минув другий —
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
«Чого в’янеш, моя доню?»
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
«Іди, доню, — каже мати, —
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
Будеш панувати».
«Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки заплачуть,
Легше, мамо, в труні лежать,
Ніж його побачить».

Не слухала стара мати,
Робила, що знала —
Дивилася чорнобрива,
Сохла і мовчала,
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити,
Чи довго їй одинокій
На сім світі жити?..
«Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько,
Скажи мені щиру правду,
Де милий-серденько?
Чи жив-здоров, чи він любить?
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько!
Скажи, бо [ти] знаєш...
Мене мати хоче дати
За старого заміж.
Любить його, моя сиза,
Серце не навчити!
Пішла б же я утопилась —
Жаль душу згубити...
Коли не жив чорнобривий,
Зроби, моя пташко!
Щоб додому не вернулась...
Тяжко мені, тяжко!
Там старий жде з старостами...
Скажи ж мою долю».
«Добре, доню! Спочинь трошки.
Чини ж мою волю.
Сама колись дівувала —
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася:
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню!
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала».

Тополь

По дубраве ветер воет,
Гуляет по полю,
У дороги гнет тополь
До самого пола.
Состояние высокий, письмо широкий
Тщетно зеленеет.
Кругом поле, как то море
Широкое, синеет.
Чумак идет, посмотрит
И голову склонит,
Чабан утром с дудочкой
Сядет на могиле,
Посмотрите - сердце ноет:
Кругом ни былинки.
Одна, одна, как сирота
На чужбине, погибают

Кто вырастил тонкую, гибкую
В степи погибать?
Погодите - все расскажу.
Слушайте, девушки!

полюбила чернобровая
Казака девушка.
Полюбила - не остановили:
Пошел - и погиб ...
Если бы знала, что покинет -
Было бы не любила;
Если бы знала, что погибнет -
Было бы не пустила;
Если бы знала - не ходила бы
Поздно за водой,
Не стояла бы до полуночи
С милым под ивой.
Если бы знала! ..
И то беда -
Впереди знать,
Что нам в мире зостринеться ...
Не знай, девушки!
Не спрашивайте свою судьбу! ..
Само сердце знает,
Кого любит. Пусть вянет,
Пока закопают,
Потому что долго, чернобровые!
Карие глаза,
Белое лицо краснеет -
Не долго, девушки!
К полудню, и завянет,
Брови полиняют.
Любите же, любитеся,
Как сердечко знает.

защебечет соловей
В лугу на калине,
Споет казак,
Ходя по долине.
Поет, пока выйдет
Чернобров из дома,
А он ее спросит,
Или не била мать.
Станут себе, обнимутся -
Поет соловей;
Послушают, разойдутся,
Оба раденьки ...
Никто этого не увидит,
Никто не спросит:
«Где ты была, что делала?»
Сама себе знает ...
Полюбилась, любила,
А сердце замирало -
Слышало сердце недоленьку,
Сказать умело.
Не сказало - осталась,
День и ночь воркует,
Как голубка без голубя,
А никто не слышит ...
НЕ щебечет соловей
В лугу над водой,
Не поет чернобровая,
Стоя под ивой,
Не поет - сиротой
Белым светом тошнит:
Без милого отец, мать -
Как чужие люди,
Без милого солнце светит -
Как враг смеется,
Без милого везде могила ...
А сердечко бьется.

Прошел и год, прошел второй -
Козака не существует;
Сохнет она, как цветочек;
Мать не спрашивает:
«Чего вянешь, моя дочка?»
Старая не спросила,
По седых, богатого
Тихонько объединяла.
«Иди, дочка, - говорит мать, -
Не век дивуваты!
Он богат, одинокий -
Будешь господствовать ».
«Не хочу я властвовать,
Не пойду я, мама!
Полотенцами, что приобрела,
Спусти меня в яму.
Пусть попы споют,
А дружки плакать,
Легче, мама, в гробу лежат,
Чем его увидит ».

НЕ слушала старая мать,
Делала, что знала -
Смотрела чернобровая,
Сохла и молчала,
Пошла ночью к гадалке,
Чтобы погадать,
Долго ей одинокой
На этом свете жить? ..
«Бабусенько, голубушка,
Сердце мое, мама,
Скажи мне правду,
Где милый-милый?
Или жив-здоров, или он любит?
Забыл-покинул?
Скажи мне, где мой милый?
Край света полыни!
Бабусенько, голубушка!
Скажи, потому [ты] знаешь ...
Меня мать хочет дать
По старого замуж.
Любит его, моя сизая,
Сердце не научить!
Пошла бы же я утопилась -
Жаль душу погубить ...
Когда не жил чернобровый,
Сделай, моя птичка!
Чтобы домой не вернулась ...
Тяжело мне, тяжело!
Там старый ждет с старостами ...
Скажи мою судьбу ».
«Хорошо, дочка! Отдохни немножко.
Чины же мою волю.
Сама когда-то дивували -
Тее беда знаю;
Прошло - научилась:
Людям помогаю.
Твою судьбу, моя дочка!
В позапрошлом году знала,
В позапрошлом году и зелье
Для того приобрела ».