Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Великий льох. Три душі

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Містерія)

Положилъ еси насъ [поношеніе] сосЂдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцЂхъ, покиванію главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 и 15,

ТРИ ДУШІ

Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. «Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидче розкопали,
Тойді б у Рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові Бог:
„Тойді у Рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох“».

І
Як була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала,
Отут, було, на цвинтарі
Я з дітьми гуляю
І з Юрусем-гетьманенком
У піжмурки граєм.
А гетьманша, було, вийде
Та й кликне в будинок,
Онде клуня. А там мені
І фіг і родзинок —
Всього мені понадає
І на руках носить...
А з гетьманом як приїдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було, за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене
Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись
І сватати стали,
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зостріло!
Вранці-рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою...
Вже й криниця тая
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслов
Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви
Донесла до хати
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в Рай не пускають.

II
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних... Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище!
Насилу я сховалася
На тім пожарищі.
Одна тілько й осталася
В Батурині хата!
І в тій хаті поставили
Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави.
А я йшла з водою
До хатини... а він мені
Махає рукою.
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов,
Мене поховали
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та ще й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали
І сволок з словами
На угілля попалили!..
А я над ярами
І степами козацькими
І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила...
Що цареві московському
Коня напоїла!..

III

А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще сповиту
На руках носила,
Як їхала Катерина
В Канів по Дніпрові.
А ми з матір’ю сиділи
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи, може, що в маленької
На той час боліло.
Мене мати забавляла,
На Дніпр поглядала;
І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок. А в галері
Князі, і всі сили,
Воєводи... і меж ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась...
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній ямі
Обох поховали!
От за що, мої

THE GREAT LEAF

(Mystery)

You have put us on our feet, teasing and scolding ourselves around us. You put the essay in the parable in the tongue, the shaking of the head in the people.
Psalm 43, Art. 14 and 15,

THREE SOULS

Like snow, three little birds were flying
Through Saturday and sat down
On a sloping cross
On the old church. "God forgive:
We are now souls, not people,
And the sight will be more visible,
How he will dig a cellar.
If you were to dig faster,
Then they would let us into Paradise,
For God thus said to Peter,
"Then you let them into Paradise,
As the Muscovite picks up,
How to dig a big cellar "".

AND
As a person,
Then the name was called Prasei;
I was born here,
She grew up here,
Here it was, at the cemetery
I walk with my children
And with Yurus-hetmanenko
We play in the twilight.
And the hetman, it was, will turn out
And he clicks into the house,
There's a club. And there I am
And figs and raisins -
It gives me everything
And on his hands he wears ...
And with the hetman how they will come
Chigrin's guests,
That's the helmet, it was, for me.
Dress, shoes,
And the hetman takes his hands,
Wears and kisses.
That's why I'm in Subotov
Growing up, growing up!
Like a flower; and all of me
Loved and welcomed.
And nothing to anyone,
Below is an evil word,
She didn't say. Ugly
Yes, and black-eyed.
They all cared for me
And the weddings began,
And I, as for you,
And towels were already woven.
Here it would be served,
But the evil is ripe!
In the morning, early in Pylypivka,
Just on Sunday,
I ran for the water ...
Already a well
It's muddy and it's dried up!
And I fly everything! ..
I see - the hetman with the elder.
I got the water
But the path was full and crossed;
And she didn't know
That he went to Pereyaslav
Moscow to swear! ..
And already I am a lady, to the left
She brought it to the house
This water ... Why am I with her
No bucket hit!
Father, mother, myself, brother,
The dogs are poisoned
That damn water!
That's what I'm being punished for,
That's what my sisters,
And they are not allowed into Paradise.

II
And me, my sisters,
For that they have not missed,
That the king of Moscow
The horse watered
In Baturin, as he rode
To Moscow from Poltava.
I was still a disadvantage,
As Baturin is glorious
Moscow was lit at night,
The bee killed,
Both small and old
I was sunk in the Diet.
I was lying between the corpses
In the wards themselves
Mazepin ... I'm around
Both sister and mother
Sliced, embracing,
They were with me;
And hard, hard
I was torn away
One mother inanimate.
What I already asked
The Moscow captain,
To kill me too.
No, not killed, but released
Muscovite on the attic!
Hardly I hid
At that fire.
Only one remained
In Baturin's house!
And in that house set
King for the night,
As he returned from Poltava.
And I went with the water
To the hut ... and he to me
Waving his hand.
Says the horse to drink,
And I drank it!
I didn't know I was hard
I have sinned badly!
I barely got to the house,
It fell on the threshold.
And the day after the king came out,
I was buried
The grandmother who remained
In that fire,
Yes, I was also greeted
In an endless hut.
And tomorrow she died
And she got tired in the house,
Because no one in Baturin
It was buried.
Already the house was scattered
And a bastard with words
Coals burned! ..
And I'm over the ravines
And the Cossack steppes
And I'm still flying!
And for what they punish me,
I don't know myself!
Probably for everyone's sake
Served, years ...
That the king of Moscow
The horse watered! ..

III

And I was born in Kanev.
I never told her
My mother is still swaddled
In her arms she wore
As Catherine went
In Kaniv on the Dnieper.
And my mother and I were sitting
On the mountain in the oak.
I cried; I do not know,
Did you want to eat,
Or maybe that is small
At that time it hurt.
My mother entertained me,
She looked at the Dnieper;
And the galley is golden
She showed me
Like a house. And in the gallery
Princes, and all the forces,
Voivode ... and between them
The queen was sitting.
I looked, smiled ...
And the spirit is gone!
And my mother died, in one pit
Both buried!
That's it, mine