Слова: Леонід Первомайський
Від Сяну до Дону дорога лежить,
Розсідланий кінь по дорозі біжить.
Він зміряв півсвіту, скрвавив копита,
Одначе не треба, не треба тужить.
І звихрена грива в нічного коня,
Ніхто по дорозі його не спиня.
Лш дівчина плаче: “Козаче, козаче,
А я зостаюся на світі одна.”
І чоло козацьке, і груди в крові,
Один він лежить у правічній імлі.
Над ним тільки зорі та місяць в дозорі,
І душі, що будуть ще жить на землі.
Одначе не треба, не треба тужить,
На світі лишається дівчина жить.
Далека дорога, а в серці тривога
Та рання сльоза, що на віях бринить.
Words: Leonid Pervomaisky
From Xiang to the Don the road lies,
A saddled horse runs along the road.
He measured the hemisphere, bled his hooves,
However, it is not necessary, it is not necessary to grieve.
And a twisted mane in a night horse,
Nobody will stop him on the way.
Lsh girl cries: "Cossack, Cossack,
And I am left alone in the world. ”
And the Cossack's forehead and chest in blood,
Alone he lies in the right mist.
Above him only the stars and the moon in watch,
And souls that will still live on earth.
But you don't have to, you don't have to grieve,
The girl is left to live in the world.
A long way, and in the heart of anxiety
And an early tear that falls on my eyelashes.
