Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 17

24.01 Найбільше щастя, яке може бути у людини, чи іншої живої істоти — це спілкування. Що б хто не говорив, але саме до спілкування зводяться всі ті

життєві вияви, які називаються щастям. Без спілкування все втрачає сенс, і ніякі насолоди не можуть його повернути. Тому драмою завжди є все, пов'язане із невдалими спілкуваннями. А трагедією — справжнє непорозуміння. Непорозуміння

бувають дуже різні — умисні або неумисні, хвилеві і тривалі, минучі і безконечні, радикальні і компромісні. Всі вони трагічні. І полягають передовсім у протилежності бажань і намірів — це перший рівень непорозумінь. А другий поверх

складніший — коли інтереси збігаються, але різняться уявлення про світ і способи співіснування. Ще вище той рівень, коли збігається все, крім розуміння слів — означень, відтінків, наголосів, походження слова і синонімічного ряду.

Такі трагедії найприкріші і зарадити чимось у цьому випадку майже неможливо. Найсумніше, що всім здається, ніби зробили все для того, аби зрозуміти іншого і якнайбільш зрозуміло викласти себе. Залишається тоді лише смуток, докір і недовіра. Я знав одну черепаху. І знав ЇЇ господарів. І господарі, і черепаха були дуже милі й любили одне одного, стараючись зробити все, щоб всі були

задоволені і радісні. Я пам'ятаю погляд тієї черепахи, коли вона спілкувалася зі своїми власниками. Але одного разу черепаха необачно долізла до краю балкону і

безпомічно впала вниз на тротуар. Щоправда її відразу ж знайшли і забрали додому.

Виявилося, що вона жива — лише трішки надщербився панцир. Його швидко залікували, і видавалося, ніби все минулося. Але щось все ж було не так — кудись пропала радість, спочатку збайдужіла черепаха, а згодом уже як наслідок — люди.

Втратилися спілкування, контакт, розуміння. Залишилися смуток, докір і недовіра. Так вони і жили. Одного разу я довго вдивлявся черепасі в очі і все зрозумів. Вона стала іншою — падаючи, черепаха пошкодила собі мозок. До того ж безповоротно. Просто стала вар'яткою. І ми не могли знати, що зараз в її голові

— чи суцільна темрява, чи найпотужніші світла прожекторів-переслідувачів, може, вона все забула, а, може, щоночі її нестерпно боліла голова, може, її лоскотало між черепом і мозком, а, може, нервував кожен звук і запах. Ми не могли знати. Ми не могли порозумітися. Ми не могли зарадити. Не могли врятувати, бо не могли повноцінно поспілкуватися. їй, до речі, залишилося жити у нас ще 240 років. З цим, але без нас.

24.01 Самое большое счастье, которое человек или другое живое существо, может быть общением. Что бы ни говорил, но до того, как общение будет всем этим

жизненно важные проявления называют счастьем. Без общения все теряет смысл, и никакое удовольствие не может вернуть его. Поэтому драма всегда связана с неудачным общением. И трагедия - настоящее недопонимание. Недоразумение

Существуют очень разные - преднамеренные или непреднамеренные, волновые и длинные, проходящие и бесконечные, радикальные и компромиссные. Они все трагичны. И, прежде всего, противоположности желаний и намерений являются первым уровнем недоразумений. И второй этаж

Более сложные - когда интересы совпадают, но идеи о мире и методах сосуществования различаются. Еще выше уровень, когда все, кроме понимания слов - определений, оттенков, акцентов, происхождения слова и синонимичных серий.

Такие трагедии являются самыми раздражающими, и в этом случае почти невозможно что -то сделать. Самое печальное то, что кажется, что они сделали все, чтобы понять другое, и прояснить, насколько это возможно. В то время есть только грусть, упрек и недоверие. Я знал одну черепаху. И он знал ее хозяев. И мастера, и черепахи были очень милыми и любили друг друга, пытаясь сделать все, чтобы все было

Удовлетворен и радостно. Я помню внешний вид этой черепахи, когда она общалась со своими владельцами. Но как только черепаха непреднамеренно подошла к краю балкона и

Она упала на тротуар. Тем не менее, ее немедленно нашли и забрали домой.

Оказалось, что она была жива - лишь немного скорлупы. С ним быстро обращались, и казалось, что все закончилось. Но что -то не было так - радость исчезла, сначала это было безразлично для черепахи, а затем, как следствие, - люди.

Коммуникация, контакт, понимание проиграли. Есть грусть, упрек и недоверие. Итак, они жили. Однажды я долго смотрел в черепаху и все понял. Это стало иначе - падение, черепаха повредила мозг. Кроме того, безвозвратно. Она просто стала сараем. И мы не могли знать это сейчас в ее голове

-Будь ли твердая тьма, или самый мощный свет ползунков, может быть, она забыла все, и, возможно, у ее головы был невыносимо невыносимо ранен, возможно, он щекочет между черепом и мозгом, и, возможно, каждый звук и запах нервничали. Мы не могли знать. Мы не могли обойтись. Мы не могли этого сделать. Они не могли быть спасены, потому что они не могли полностью общаться. Кстати, она должна жить с нами в течение 240 лет. С этим, но без нас.