Текст песни Тарас Шевченко - Катерина

Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.
Кличе мати вечеряти,
А донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі тії люде
Що хотять говорять:
Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Прийшли вісти недобрії —
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили.
Незчулася, та й байдуже,
Що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обіцявся вернутися.
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде
Що хотять говорять.
Не журиться Катерина —
Слізоньки втирає,
Бо дівчата на улиці
Без неї співають.
Не журиться Катерина —
Вмиється сльозою,
Возьме відра, опівночі
Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криниці,
Стане собі під калину,
Заспіває Гриця.
Виспівує, вимовляє,
Аж калина плаче.
Вернулася — і раденька,
Що ніхто не бачив.
Не журиться Катерина
І гадки не має —
У новенькій хустиночці
В вікно виглядає.
Виглядає Катерина…
Минуло півроку;
Занудило коло серця,
Закололо в боку.
Нездужає Катерина,
Ледве-ледве дише…
Вичуняла та в запічку
Дитину колише.
А жіночки лихо дзвонять,
Матері глузують,
Що москалі вертаються
Та в неї ночують:
“В тебе дочка чорнобрива,
Та ще й не єдина,
А муштрує у запічку
Московського сина.
Чорнобривого придбала…
Мабуть, сама вчила…”
Бодай же вас, цокотухи,
Та злидні побили,
Як ту матір, що вам на сміх
Сина породила.

Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати — чужі люде,
Тяжко з ними жити!

Вичуняла Катерина,
Одсуне кватирку,
Поглядає на улицю,
Колише дитинку;
Поглядає — нема, нема…
Чи то ж і не буде?
Пішла б в садок поплакати,
Так дивляться люде.

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.

НЕ слушала Екатерина
Ни отца, ни матери,
Полюбила москалика,
Как знало сердечко.
Полюбила молодого,
В садик ходила,
Пока себя, свою судьбу
Там погубила.
Зовет мать ужинать,
А дочь не слышит;
Где шутит с москаликом,
Там и переночует.
Не две ночи карие глаза
Любо целовала,
Пока слава на всю деревню
Недобрая стала.
Пусть тии люди
Что хотят говорят:
Она любит, то и не слышит,
Что вкралось горе.
Пришли вести недобрии -
В поход затрубили.
Пошел солдат в Турцию;
Катенька накрыли.
Заметила, и безразлично,
Что коса покрыта:
За милого, как петь,
Любо и потужиться.
Обещался чернобровый,
Если не погибнет,
Обещал вернуться.
Тойди Екатерина
Будет себе московкой,
Забудется горе;
А пока, пусть люди
Что хотят говорят.
Не горюет Екатерина -
Слезки вытирает,
Потому что девушки на улице
Без нее поют.
Не горюет Екатерина -
Умоется слезами,
Возьмет ведра, в полночь
Пойдет за водой,
Чтобы враги не видели;
Придет к колодцу,
Станет себе под калину,
Споет Григория.
Поет, произносит,
Вплоть калина плачет.
Вернулась - и раденька,
Что никто не видел.
Не горюет Екатерина
И понятия не имеет -
В новенькой хустиночци
В окно выглядит.
Выглядит Екатерина ...
Прошло полгода;
Затошнило круг сердца,
Закололо в боку.
Нездоровится Екатерина,
Еле-еле дышит ...
Вичуняла и в печке
Ребенка укачивает.
А женщины беда звонят,
Матери смеются,
Что москали возвращаются
И у нее ночуют:
"У тебя дочь чернобровая,
Да еще и не единственная,
А муштрует печкой
Московского сына.
Чернобрового приобрела ...
Пожалуй, самая учила ... "
И придет вас, цокотухи,
И лишения избили,
Как то мать, вам на смех
Родила сына.

Екатерина, сердце мое!
Горе с тобой!
Где ты в мире денешься
С малым сиротой?
Кто спросит, поздравит
Без милого в мире?
Отец, мать - чужие люди,
Тяжело с ними жить!

Вичуняла Екатерина,
Одсуне форточку,
Смотрит на улицу,
Колышет ребенка;
Смотрит - нет, нет ...
То же и не будет?
Пошла бы в сад поплакать,
Так смотрят люди.

Любите, чернобровые,
Но не с москалями,
Потому москали - чужие люди,
Делают бедствие с вами.