Текст песни Тартак та Андрій Підлужний - Некажучи нікому

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити - сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу - з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому

When the war bursts in the door,
 Not protect and seal the words on paper.
 You must go, you must take arms
 I defend the right to life in the crucible of battle ...

 One problem went west, the other came from the east.
 Again, tears, fear again, again suffering for the people.
 Again behind liberators
 New invaders came and torturers ...
 So what to do - sit back,
 Quietly look at murder and torment?
 Or, taking the blessing of native mothers,
 Start a fight - with new enemies?

 Mom cry for me when I die.
 By their land for Ukraine
 Cry me sister, not to mention anyone,
 What I never will return home.

 Flows tear prohornuyuchy wrinkles.
 And my mother praying - & quot; High will live a little more & quot;
 For so long did not see his son
 And ever see him alive ...

 You know, Mom, I'm still on!
 Karayus, straitened but I confess!
 If not me - then who? Needless questions ...
 For us it is not a simple war - a liberation movement.
 People are driven to the east, like cattle,
 Humiliate, to destroy the human face ...
 And to protect these people have no chance,
 They have one hope - to the rebels ...

 Mom cry for me when I die.
 By their land for Ukraine
 Cry me sister, not to mention anyone,
 What I never will return home.

 Years later, the earth heal wounds
 Will remain alive for single veterans ...
 And how many of those who did not come home,
 They lie in their graves in unknown lands ...

 Slowly melt our forces, and we all know
 As the war with strangers while losing ...
 Let our relatively small victory,
 And most importantly, our people remained on their land.
 No one knows who I am, no one knows where I ...
 Body die - live idea ...
 And our soul here - in family spaces -
 Volyn forests of the Carpathian mountains ...

 Mom cry for me when I die.
 By their land for Ukraine
 Cry me sister, not to mention anyone,
 What I never will return home