Понад хмарами зорі парами розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами
More than scattered clouds dawn pairs.
More than dew on willow vines kolyhayutsya.
Moon lit - light pours diamonds.
Wind blown boys the girls sigh.
You know, I miss you.
I do not find a place -
Runs out of the house all night travel
The streets of the city.
Lonely as I, lonely as you.
Cities that united me with you,
Cities that separated you from me.
I would like to ask - why?
And instead of answering only the wind whistling ...
Somewhere - in the deserted lanes,
Where only stray dogs roam,
Seeking shelter
Searching for food.
In their eyes nothing lingers long,
They have no hope, they remain colorless hopelessness.
They did not warm ...
But I know - these empty streets looking for nothing -
Just running away from himself.
In his mind going back to you,
So I want to combine the two severed parts
One whole -
Gentle and strong, black and white.
Maybe I'm funny,
Perhaps I am too romantic,
This is equally familiar and equally unusual.
It's simple - my soul burns in the fire!
But I want to keep silent ...
Now you have something to say, Kate!
More than scattered clouds dawn pairs.
More than dew on willow vines kolyhayutsya.
Moon lit - light pours diamonds.
Wind blown boys the girls sigh.
Soon will come the sun - I told him rejoice!
Because every new day gives me new hope
The fact that you come, you come, coming ...
And yet I can not understand - where is it? ...
Where do I do with myself before,
When you feel your sweet lips to touch?
When vtoplyusya in the radiance of dark Karo depth?
When will it be? Tomorrow? Or maybe today?
When I was in his arms to take away -
I just, without a trace, without rest?
When permission zapirnuty the black wave
His heat pour in your body? ...
But time is running out ... And yet how many steps do I need
To the night passed, disappeared solitude
I still come to you?
Guess there you without me up no better!
Maybe a little bit easier ...
Perhaps much more difficult ...
You patience ... I put up -
Without waiting already!
But again, I stop speaking ...
Now you, Kate, you have something to say!
More than scattered clouds dawn pairs.
More than dew on willow vines kolyhayutsya.
Moon lit - light pours diamonds.
Wind blown guys sigh for girls
