Горів вогонь палало літо,
І ти розпечена, як жар
В одній руці тримала світло,
А в іншій блискавку із хмар.
Тобі пробігтися по небу,
Що птаху змах одним крилом.
А в мене є земні потреби –
Повага, статус, просто сон.
І я один в своїй печалі,
Як той метелик б’юсь у скло,
Не сплю, все думаю ночами
Про твою ніжність і тепло.
І падав дощ, земля хиталась
У віковічній боротьбі,
А ти тихенько усміхалась
І щось мугикала собі.
О, якби взяти свої крила,
Звільнити їх від суєти,
Напнути, як морські вітрила
Й летіть до вірної мети.
І знявши з серця пута слави,
Від егоїзму стерши слід,
На хвилях попелу і лави
Внести шаленство в сірий світ.
Якби тебе, живу і вільну
Відчути серцем хоч на мить,
Тоді здобув би вічну силу,
Щоб нею гордість погасить.
Горел огонь пылал лето,
И ты раскаленная, как жар
В одной руке держала свет,
А в другой молнию из облаков.
Тебе пробежаться по небу,
Что птице взмах одним крылом.
А у меня есть земные нужды -
Уважение, статус, просто сон.
И я один в своей печали,
Как то бабочка бьюсь в стекло,
Не сплю, все думаю по ночам
О твоей нежность и тепло.
И шел дождь, земля качалась
В вековечной борьбе,
А ты тихонько улыбалась
И что-то мурлыкала себе.
О, если бы взять крылья,
Освободить их от суеты,
Напялить, как морские паруса
И летите к верной цели.
И сняв с сердца путы славы,
От эгоизма стерев следует,
На волнах пепла и лавы
Внести неистовство в серый мир.
Если бы тебя, живу и свободную
Почувствовать сердцем хоть на миг,
Тогда получил бы вечную силу,
Чтобы ею гордость погасит.
