Інколи я хочу прокричати
усьому світові, що я живий!
Замки розбити, рамки всі зламати,
вдихнувши колір в відчай цей німий.
Забити на обов'язки і справи,
що є тюрмою, ґратами душі.
Собою буть - без жодної приправи,
не розтрачатись у щоденній метушні.
І хоч систему просто не здолати
й попереду важкий, кривавий бій,
я вірю в те, що зможу прокричати
усьому світові, що я живий!
Sometimes I want to shout
to the whole world that I am alive!
Break locks, break all frames,
inhaling the color in despair this dumb.
Score on responsibilities and affairs,
which is a prison, a lattice of the soul.
Be yourself - without any seasoning,
not to be wasted in the daily hustle and bustle.
And although the system simply can not be overcome
and ahead is a heavy, bloody battle,
I believe I can shout
to the whole world that I am alive!