адже так вийшло, що ні віри, ні любові у мене не було.
раптом - ти!
і я вся в тебе потекла струмками, річками, які тільки знала,
вітром себе пригнала, і в тебе впала.
адже ти мені став домівкою і світлом.
і де б я не поневірялася
всередині тебе – все мені там тепло, все - відповідь,
що ти – найбільше в світі ненадовго.
раптом ми розпалися, як атом,
але ти цілий та колишній, а я на безліч частинок.
ти - крила розправив, а я тягну тебе вниз.
і полетів далеко.
і мене, наче в пологовий будинок пхають:
"заберіть назад, виривається!"
і ніби від віри я не відреклася, а Бог:
"не вірте більше, я відрікаюся від тебе, як всі відхрещуються.
більше мені не молись, мною не клянись".
помутніло в очах.
послухалася: буду любити, вірити, нікуди не піду.
в небо, на злітну смугу - знати, що буде світанок
і ще, що у тебе все добре.
ведь так получилось, что ни веры, ни любви у меня не было.
вдруг - ты!
и я вся в тебя потекла ручьями, речками, которые только знала,
ветром себя пригнала, и у тебя упала.
ведь ты мне стал домом и светом.
и где бы я не скиталась
внутри тебя - все мне там тепло, все - ответ,
что ты - самое большое в мире ненадолго.
вдруг мы распались, как атом,
но ты целый и бывший, а я на множество частиц.
ты - крылья расправил, а я тяну тебя вниз.
и полетел далеко.
и меня, как в роддом суют:
"Уберите назад, вырывается!"
и как от веры я не отреклась, а Бог:
"Не верьте больше, я отрекаюсь от тебя, как все открещиваются.
больше мне не молись, мной не клянись ".
помутнело в глазах.
послушалась: буду любить, верить, никуда не пойду.
в небо, на взлетную полосу - знать, что будет рассвет
и того, что у тебя все хорошо.
