За високі гори сонце відлітало
Билося крильцями у небесну даль,
Я ж його так довго-довго проводжала
Мабуть серце знало, що прийде печаль.
Мамо, деж те сонце, щоб спалило біль мій,
Щоб зігріло душу, навіть у пітьмах,
Я ж без того сонця вже не буду вільна,
Вже не буду вільна як прийде зима.
Вітер в моїх думах, ніч у кожнім слові,
А біля віконця не згаса свіча,
Може й не буває вічної любові,
Та я ж бачу сонце у його очах.
Мамо, деж те сонце, щоб спалило біль мій,
Щоб зігріло душу, навіть у пітьмах,
Я ж без того сонця вже не буду вільна,
Вже не буду вільна як прийде зима.
На высокие горы солнце пролетели
Избивал крылья на небесное расстояние,
Я был таким длинным или длинным
Видимо, сердце знало, что грусть придет.
Мама, где солнце, чтобы сжечь мою боль,
Согреть душу, даже в темноте,
Я больше не буду свободным,
Я не буду свободен, как придет зима.
Ветер в моих мыслях, ночь в каждом словом,
И возле окна не гасит свечу,
Не может быть вечной любовью,
Но я вижу солнце в его глазах.
Мама, где солнце, чтобы сжечь мою боль,
Согреть душу, даже в темноте,
Я больше не буду свободным,
Я не буду свободен, как придет зима.
