Понад степом над долами
Вітер грався ковилами,
Стрінувся йому старий покинутий вітряк.
І гукнув до нього вітер:
"Вже либонь не пів століття
Ти стоїш самотньо тут,
Немов навік закляк.
Пам'ятаєш твої крила
Стільки хліба молотили!
І були з тобою ми,
Як ріднії брати.
То ж тепер летімо, брате!
Годі тліючи стояти,
Коли маєш крила,
То літати мусиш ти".
А на млині ворон чорний
Гаркнув вітру на все горло:
"Защо ти глузуєш з нього,
В чім його вина?
Не турбуй дарма старого
і лети собі із Богом.
Чашу вже свою гіркого
Він допив до дна".
Та вітряк стояв отерпло,
Тільки стало в жорнах терпко,
А скажений вітер
Від свого не відступав.
Так злетіти захотілось,
Аж у грудях заскрипіло,
І, змахнувши крилами,
На трави він упав.
Понад степом над долами
Вітер грає ковилами...
Above the steppe above the valleys
The wind played with feathers,
An old abandoned windmill met him.
And the wind cried out to him:
"It's been less than half a century
You stand alone here,
It was as if he had cried forever.
You remember your wings
So much bread was threshed!
And we were with you,
Like brothers.
So now we fly, brother!
Let's stand still,
When you have wings,
Then you have to fly. "
And on the mill crows are black
The wind blew all over his throat:
"Why do you mock him?
What is his fault?
Don't bother the old man in vain
and fly with God.
The bowl is already bitter
He finished to the bottom. "
And the windmill stood numb,
It just became tart in the millstones,
And the raging wind
He did not back down from his.
So I wanted to take off,
It creaked in his chest,
And, flapping his wings,
He fell on the grass.
Above the steppe above the valleys
The wind plays with feathers ...
