Вже сонце низенько, вже вечір близенько,
Спішу я до тебе, ти ж моє серденько.
Спішу я до тебе, ще й до твеї хати,
Як ти мене впустиш, щоб не чула мати.
Ой як упускала, за ручку стискала,
Ой як випускала, плакала-ридала.
Ой як випускала, правдоньки питала:
- Чи ти мене любиш, йо чи ти смієшся,
До другої ходиш, та й не признаєшся?
- А я тебе люблю, ще й любити буду,
Тільки признаюся, що брати не буду.
- Ой Боже ж, мій Боже, що я наробила,
А він жінку має, а я полюбила.
А він жінку має, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, чорняві обоє.
For the low sun was already evening blyzenko ,
I hasten to you , you're my darling .
I hasten to you, even to tveyi house,
As you Let me not to have heard .
Oh how upuskala , squeezed the handle ,
Oh how produced, crying , sobbing .
Oh how produced, pravdonky asked:
- Do you love me , him or you laughing ,
The second walk , and not pryznayeshsya ?
- I love you, I will still love ,
Just admit that the brothers will not.
- Oh God , my God, I'm done,
He has a wife , and I love .
He has a wife , two kids also ,
Even two children , both dark-haired .
