Вже сонце низенько, вже вечір близенько,
Спішу я до тебе, ти моє серденько.
Спішу я до тебе, ще й до твеї хати,
Як ти мене впустиш, щоб не чула мати.
Ой як упускала, за ручку стискала,
Ой як випускала, плакала-ридала.
Ой як випускала, плакала-ридала,
В оченьки дивилась, правдоньки питала:
- Чи ти мене любиш, йо чи ти смієшся,
До другої ходиш, та й не признаєшся?
- А я тебе люблю, ще й любити буду,
Тільки признаюся, що брати не буду.
- Ой Боже ж, мій Боже, що я наробила,
А він жінку має, а я полюбила.
А він жінку має, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, чорняві обоє.
The sun is already low, the evening is near,
I hurry to you, you are my heart.
I will hurry to you, and to your house,
How can you let me in so my mother doesn't hear?
Oh, how I missed, squeezed the handle,
Oh, how she let out, cried and cried.
Oh, how she let out, cried, cried,
I was very surprised, I fed the truth:
- Do you love me, him or you laugh,
Do you go to the second, and do not confess?
- And I love you, I will love you too,
I just admit that I will not take.
- Oh my God, my God, what have I done,
And he has a wife, and I fell in love.
And he has a wife, and two children,
There are also two children, both black.
