Восени так не вистачає ковдри та тебе,
Твого погляду і вічно гарячих рук.
Поряд з тобою я вже не боюся мук.
Поряд з тобою вже на душі не шкребе.
Поряд з тобою я знаю навіщо жить.
Знаю, що колір один і цей колір світло,
Пропущене через прозоре і чисте скло,
Даруючи небу теплу і ніжну блакить.
Я знаю: з тобою і море мені по коліно,
Що сонце не встане, коли в тебе заплющені очі.
Я буду сидіти поряд з тобою всі ночі,
Якщо захворієш, ти одужаешь неодмінно!
І я буду хворіти з тобою поряд теж,
Давати хустинку і цілувать твої щічки.
Вплітати тобі у волосся кольорові стрічки,
Бо я розумію: кохання не має меж.
Бо я розумію, що в сердці твоєму жар,
Який помножений на сто лісових пожеж.
Бо мої почуття - це не текст інтернет-мереж,
А Шекспирівська драма та синіх небес дар.
Осенью так не хватает одеяла и тебя,
Твоего взгляда и вечно горячих рук.
Рядом с тобой я уже не боюсь мучений.
Рядом с тобой уже на души не скребет.
Рядом с тобой я знаю зачем жить.
Знаю, что цвет один и тот цвет светло,
Пропущенное через прозрачное и чистое стекло,
Даря небу теплую и нежную голубизну.
Я знаю с тобой и море мне по колено,
Что солнце не встанет, когда у тебя закрыты глаза.
Я буду сидеть рядом с тобой все ночи,
Если заболеешь, ты одужаешь непременно!
И я буду болеть с тобой рядом тоже,
Давать платок и целовать твои щечки.
Вплетать тебе в волосы цветные ленты,
Я понимаю: любовь не имеет границ.
Я понимаю, что в сердце твоем жар,
Который умноженный на сто лесных пожаров.
Потому что мои чувства - это не текст интернет-сетей,
А Шекспиривська драма и синих небес дар.
