Не наповнюю вечір брудом з новин.
Про безглузді здобутки, про правих та лівих.
Я сплановую втечу з буденних рівнин.
Туди, де спокій є серед просторів красивих.
Я тобі розповім, я зателефоную.
Кожен сам собі лікар, коваль, ворог та друг.
Небо знову дощем за кимось сумує.
Від напруг в голові врешті я не засну.
Там так співають птахи,
Що світ здається невинним.
Втекти, втекти.
І ніщо не зупинить.
А я не сплю, бо боюсь розгубити думки
про невірність, про стиль, про дохід та ремонти.
Зібрані речі у клумаки
і кожен від’їзд – то неначе експромти.
А кожен щабель у безкрайності неба –
то страх мій, то біль, то любов, то безсмертя.
Занадто багато я думав про тебе,
аби нині сказати тобі щось відверте.
Там так співають птахи,
Що світ здається невинним.
Втекти, втекти.
І ніщо не зупинить.
Там так співають птахи,
Що світ здається невинним.
Втекти, втекти.
І ніщо не зупинить.
Не заполняя вечернюю грязь из новостей.
О бессмысленных достижениях о праве и слева.
Я планирую сбежать с повседневных равнин.
Там, где спокойствие является среди пробелов красивых.
Я скажу вам, я позвоню.
Каждый доктор, кузнец, враг и друг.
Небо снова идет дождь для кого-то.
Из стрессов в голове я не засыпаю.
Там так петь птиц,
Что мир кажется невинным.
Побег, убежать.
И ничего не остановится.
И я не сплю, потому что он боится потерять мысли
О неверности, о стиле доходов и ремонта.
Собрал вещи в клеммы
И каждый отъезд - тогда как если бы улучшился.
И каждый шаг в страдании неба -
Тогда мой страх, потом боль, потом люблю, тогда бессмертие.
Слишком много я думал о тебе,
Чтобы сказать вам что-то Фрэнку.
Там так петь птиц,
Что мир кажется невинным.
Побег, убежать.
И ничего не остановится.
Там так петь птиц,
Что мир кажется невинным.
Побег, убежать.
И ничего не остановится.
