При долинi кущ калини,
нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
як попала ти сюди.
Якось ранньою весною,
козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
а тодi з собою взяв.
Вiн хотiв мене калину,
посадить в своїм саду.
Не довiз i в полi кинув -
думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
стала на ноги свої.
I навіки поселилась,
де вода i солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
я тепер не пропаду.
Наді мною сонце світить,
і надалі я цвіту.
In the valley of the viburnum bush,
leaned over the water.
You say, say, viburnum,
how did you get here.
Sometime in early spring,
the brave Cossack jumped up.
Admired me for a long time,
and then he took it with him.
He wanted me viburnum,
plant in your garden.
Did not bring and threw in the field -
thought I would be lost.
I grabbed the ground,
got to her feet.
I settled forever,
where water and nightingales.
Don't blow on me, wind,
I will not perish now.
Above me the sun shines,
and further I flourish.
