Рiдна мати моя, ти ночей не доспала.
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала
I рушник вишиваний на щастя дала.
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й солов'їнi гаї,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.
Я вiзьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю,
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю,
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
My dear mother, you are not asleep at night.
And she led me into the fields by the village,
And on the way you walked me at dawn
I thankfully gave the embroidered towel.
And on the way you walked me at dawn
I towel embroidered fortunately, fortune gave.
Let the dewy path blossom on it,
And green meadows and nightingale groves,
And your irreverent motherly kind smile,
And your good eyes are upset.
And your irreverent motherly kind smile,
And your good eyes are upset.
I'll take that towel, I'll forgive it as if fortune,
In the quiet rustle of grasses, in the twittering of debris.
And on that shotgun, everyone familiar with the pain comes to life,
Both childhood and separation, and true love.
And on that shotgun, everyone familiar with the pain comes to life,
And childhood and separation and your motherly love.
