Зажурились галичанки через тую зміну,
Що відходять усусуси та й на Україну:
– Хто ж нас поцілує в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови?
– Не журіться, галичанки, та ж є військові,
Вони красше обнімають, як стрільці січові,
Ті вас поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови.
– Ой не будуть більш військові з нами приставати,
І не будуть нас військові за стан обіймати,
Ні, не поцілують в уста малинові,
В карі оченята, в чорненькії (чорні) брови.
Аж як ви вже з України вернетеся знову
І як перше знов підете з нами на розмову,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
В карі оченята, в чорні (чорні) брови.
Судили Галичанс через смену Тьюи,
Остатки себя и в Украине:
- Кто целует нас в устье Малин,
В заключенном, в черных (черных) брови?
- Я не раздавил, галичан и военные,
Они становятся лучше, как стрелки СИЧ,
Те, кто целует тебя в малине,
В заключенном, в черных (черных) бровях.
- Ой не будет больше военных с нами, чтобы придерживаться,
И мы не будем военными для состояния охвата,
Нет, не целоваться во рту Малин,
В заключенном, в черных (черных) бровях.
Как вы уже из Украины, чтобы вернуться снова
И как первое снова пойти в разговор,
Затем поцелуй в устье Малин,
В заключенном, в черных (черных) бровях.
