Йшли корови із діброви, а овечки з поля,
Виплакала карі очі, край козака стоя:
Ой куди ж ти од’їжджаєш, сизокрилий орле?
Ой хто ж мене та й без тебе к серденьку пригорне?
Пригортайся, дівчинонько, к другому такому,
Да не кажи тої правди, що мені самому!
Ой як мені, козаченьку, правди не казати?
Вечір стою, світом нуджу - тебе не видати.
Хилітеся, густі лози, відкіль вітер віє,
Дивітеся, карі очі, відкіль милий їде.
Хилилися густі лози, та вже перестали,
Дивилися карі очі, та й плакати стали.
Нема в саду соловейка, нема й щебетання,
Нема мого миленького, не буде й гуляння.
Ой як в саду соловейко щебече раненько,
Як мій милий біля мене - гулять веселенько.
There were groves of cows and sheep on the pitch,
Cried brown eyes, Cossack end Stoa:
Oh where are you od'yizhdzhayesh, syzokrylyy eagle?
Oh, who me and without you for dear embrace?
Pryhortaysya, divchynonko, for this second,
Yes you say of that truth which I myself!
Oh, how I, Cossacks, to tell the truth?
Night stand, nudzhu world - you do not give.
Hylitesya, thick vines, whence the wind blows,
Dyvitesya, brown eyes, whence nice rides.
Hylylysya thick vines, and have ceased,
Saw brown eyes, and began to cry.
No singing in the garden, there is no chirping,
No my dear, there will be no festivities.
Oh how the garden nightingale twitters ranenko,
As my dear by me - cheerful walk.
