Лети, моя думо, у тую хвилину,
Лети же скоріш, не барись.
Лети, моя думо, у тую хатину,
Де слухав я пісню колись.
У тій хатині жила там дівчина,
А може живе, то вклонись.
Скажи її слово болюче, як рана,
Що я вже не той, що колись.
Сумніє мій погляд і голос мій тихне,
Морщини покрили чоло.
Поволі в неволі сивіє мій волос,
А серце, мов терен, вросло.
Лети, моя думо, скажи хай не тужить,
Щоб гіркії сльози не лились.
Скажи хай не тужить і іншого любить,
Бо я вже не той, що колись.
Fly, my mind, the minute,
But rather, do not be afraid to fly.
Fly, in my mind, into that hut,
Where did I listen to the song once.
There was a girl in that hut,
Or maybe live, then bow down.
Say her word hurt like a wound,
That I am no longer what I used to be.
My eyes are doubted and my voice is still,
Wrinkles covered his forehead.
Slowly my hair is gray in captivity,
And the heart, like the terrain, has grown.
Fly, my mind, tell me not to grieve,
So that bitter tears do not flow.
Tell him not to yearn and love another,
Because I am no longer what I used to be.
